Наразі мені 29 років. Я живу в цивільному шлюбі з коханим чоловіком, якого люблю вже 3 роки. Правда,як і кожна дівчина, я все життя мріяла про весілля.Спочатку ми жили з його батьками, тепер ми живемо з моєю матусею. І все в нас добре ми дуже любимо один одного. Але на жаль є одна обставина яка порушує всю ідилію: мій чоловік не поспішає робити мені офіційну пропозицію.
Я вже розумію, що за віком мені біле плаття не світить. Ще й друзі підливають масло у вогонь питаючи, чому я досі не змінила прізвище. Я завжди віджартовуюсь, кажу, що нас все і так влаштовує. Але одному Богу відомо, що я думаю з цього приводу. Мене це зовсім не влаштовує, я хочу весілля і хочу бути офіційною дружиною, а не співмешканкою. Сама сказати про це коханому не можу, все ж вважаю, що пропозицію має робити чоловік. Але раз він не хоче одружуватися, може він не розглядає мене як дружину і матір своїх дітей?
Протягом останнього тижня у мене з голови не виходить рада подружок. Вони вважають, що наявність дитини одразу його направлять до РАЦСу. А може і справді так зробити? Я впевнена, що мій чоловік змушений буде одружитися зі мною. А якщо навіть він втече від відповідальності, у мене буде хоч дитина. Я навіть з мамою поговорила з цього приводу. Але вона не підтримала мене і сказала, що ніяка дитина не приєднає чоловіка до жінки. А може і навпаки, він захоче і зовсім зникнути з їхнього життя.
Але що мама моя розуміє? Вона вийшла заміж по любові. А мені що тепер все життя чекати, поки мій цивільний чоловік дозріє? А якщо він не зважиться? Що ж мені робити? Вже голова обертом йде від думок, а час йде. Я вже 3 роки сама собі кажу: почекай трохи, все зміниться. Але змін ніяких, і навіть надії немає. Довго ще чекати чи пора діяти?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
