З Вітею ми зустрічалися вже півроку. Чим мене привабив цей хлопець не знаю. Зовні він був абсолютно не в моєму стилі.
Невисокий, з дрібними рисами обличчя, русяве волосся, блакитні очі. Такого в натовпі побачиш і забудеш.
Напевно, він мене підкорив тим, що цілий місяць довго і наполегливо ходив до мене на роботу, дарував букетики гвоздик, відважував барвисті компліменти і дивився відданим поглядом.
Така наполегливість отримала свій результат і ми почали зустрічатися.
Через три місяці, я переїхала жити до Віті і тут почала підозрювати свого благовірного у тому, що він не той ким здається.
Я як і раніше тонула в компліментах, признаннях у коханні, але в той же час, почала бачити, як на вулиці він може проводити красиву дівчину довгим поглядом.
Якось прибираючи в квартирі, я відсунула диван і знайшла папірець з жіночими іменами і телефонами. Це мені вкрай не сподобалося, але Вітя відмахнувся, сказавши, що це телефони його співробітниць з колишньої роботи.
Апофеоз моїх ревнощів стався, коли Вітя поїхав на вихідні з другом на рибалку. Ми зателефонували вдень у суботу і домовилися поговорити ввечері, але через декілька годин я заскучала і взяла в руки мобільник.
Через вісім гудків він взяв слухавку. Це я так подумала. Насправді, судячи з усього, телефон був у кишені його джинсів і під час дзвінка знялося блокування.
Заднім тлом в слухавку лився дратівливий жіночий сміх, до якого приєднались кілька чоловічих. Голос Віті теж був, він говорив такі знайомі мені компліменти, які я вже знала напам’ять. Та тільки тепер вони призначалися не у мої вуха.
Ще хвилин 15 я слухала чужі голоси, а потім кинула мобільник і кинулася збирати свою сумку.
З цим типом ми, природно, розлучилися. Він щось брехав про вкрадений телефон, але ці спроби виправдатися мною були оцінені на одиницю. Компліменти придумувати у нього виходило краще.
Я не вірю в збіги і вважаю, що його випадково ввімкнутий телефон був мені знаком зав’язувати з цими відносинами.