Подруга врятувала мій шлюб і я сказала, що зроблю для неї те саме, а вона така: «Тільки не треба мені грозити!»
Мені сорок три і мало стукнути сорок чотири, дата, яку не так святкують, як сорок п’ять, але ж хочеться в цей день отримати щось більше, ніж «Щастя, здоров’я».
Від свого чоловіка я вкотре чую лиш одне:
– Що тобі купити?
Хочеться сказати «іншого чоловіка», бо ти за ці сімнадцять років як був без фантазії. То так і залишився.
Одним словом, ніякого святкового настрою перед днем народження, ні на саме день народження, бо ж його треба зустріти не в цей день, а на вихідні, коли треба наварити-напекти на всю дорогу родину, яка буде їсти та казати, що це недосолила, а те – пересушила.
І ось в такому настрої я перебуваю, коли телефонує до мене подруга та питає, як це я перед святом себе почуваю.
– Та як-як? Не знаєш як? Одне й те саме щороку: я тобі нещасну квіточку, а ти мені цілий день дякуй та хвали, який я в тебе прекрасний та турботливий чоловік. Ще й діти вже той вік пройшли, коли клеїли відкритку і я її в сервант клала, щоб цілий рік милуватися. Отаке життя. колись відкритка на вагу золота, а тепер не знаю сама, що хочу.
Цей текст я подрузі кажу практично всі роки мого заміжжя, бо до того ми якось старалися святкувати в колі друзів і пригод.
Але цього разу подруга розчула в моїх словах не просто нотки розпачу, а приреченості.
Вона приїхала до мене після обіду і сказала. що я маю гарно одягнутися, бо ми їдемо в ресторан.
– Та яке гарно? Ти подивися на мене? Треба рік худнути, щоб у щось влізти, – кажу їй я.
– Ой, поговори мені, одягай те, в що влізаєш!
Примірка тільки псувала мені настрій, тому подруга сказала, що ми йдемо в магазин!
Там вже якось пішло краще, бо хоч було з чого вибрати.
– Це мій тобі подарунок!, – сказала вона, коли я взялася витягувати гаманець.
Ми пішли в ресторан і я почувалася комфортно… Розумієте, коли не треба за щораз підскакувати, бо комусь треба солі чи соусу, чи серветку… Воно якось спокійно і радість від процесу з’являється!
А через годину до нас прийшов мій чоловік!
Я була вражена, але подруга лише підморгнула.
Роман стояв з пристойним букетом і говорив «щастя і здоров’я». А далі випалив:
– Яка ти сьогодні гарна.
Я була така, як і завжди, просто почувалася по-іншому. А його слова. Мені аж очі заблистіли.
Далі й діти прийшли, пообнімали, подарували смішні м’які іграшки, сказали, що я на них схожа, коли не висплюся. А ця – коли поїм.
Це був найкращий день народження за багато років!
– Як ти знав, де мене шукати, – спитала я чоловіка.
– Надія підказала, вірніше наказала прийти і гарно поводитися.
Ми засміялися… От вже ця Надія.
На наступний день ми знову зустрілися з подругою і вона сказала, що просто трохи нагадала моєму чоловікові, що у нього визначна дата – з’явилася на світ жінка всього його життя.
– Дякую, подруго, ти наче освіжила всю цю рутину! Тепер моя черга робити сюрприз на твоє день народження та рятувати твій шлюб.
– О, ні, дякую! Треба рятувати те, що ще рятується, а не те, що вже безнадійно розпалося і от-от само відпаде. Просто ніхто першим не хоче забруднити руки.
Ось так буває, що однакові люди, одного віку і такі різні результати шлюбу – один ще можна реанімувати, а іншому вже все.
Я дякую подрузі, що вона розгледіла в моєму шлюбі шанс на відновлення родинних і щирих стосунків, бо сама я так вже вгрузла в рутині, що до всього ставилася як належне.
Бажаю всім мати подруг, які вам допоможуть і підтримають, а ще краще – бути самими такими подругами. Я теж буду старатися.
Фото Ярослава Романюка.
