Розписалися ми не заплановано, тому що з’ясувалося, що я при надії. До цього три роки жили без штампів і ніби як все було добре. Причина погіршення відносин, звичайно, не в весіллі, а в тому, що я вийшла в декрет і грошей стало відчутно менше.
Поки жили удвох про бюджет якось не замислювалися, не ділили на “мої-твої” гроші. Є у нього – він купує, що потрібно, є в мене – я. Щось навіть примудрялися збирати. А ось після появи дитини з грошима стало дуже напряжно. До кінця місяця без боргів доживали дуже рідко. Зазвичай перепозичали у батьків.
Мені було вже соромно перед моїми батьками. Я десять років жила самостійно, навіть в роки студентства у них грошей не просила, бо знала, що самі живуть не дуже багато. А тут двадцять сім років дівчині, а вона у батьків гроші просити почала. Сором який, а куди було діватися?
Коли стало зрозуміло, що ми не випливаємо, я сказала чоловікові, що йому варто або шукати підробіток, або міняти основне місце роботи, тому що вічно виїжджати в борг неправильно. Чоловік мене послухав, пообіцяв щось придумати. На якийсь час навіть вийшов таксувати на маминій машині, але це йому швидко набридло.
Він заявив, що такий підробіток не підходить, працювати кілька годин – ніякого заробітку, а працювати більше він не може, втомлюється. Сказав, що пошукає інші варіанти, але на тому все і закінчилося, далі обіцянок справа не пішла.
З пристроєм на іншу роботу було ще гірше, він навіть не намагався. Відразу сказав, що постійно переглядає вакансії, але чи він під вимоги не підходить, або зарплата така ж, як у нього зараз, або умови явно не для нього.
Найбільше мене дістає його відмазка про втому. Чомусь сидіти в свої іграшки на комп’ютері грати до другої години ночі у нього сили є, нормально все, добровільно сидить. А ось до тих же двох годин ночі попрацювати в таксі він не може, він втомився.
Поки була надія, що він буде приносити додому більше грошей, я ще якось мовчала. Коли зрозуміла, що чекати нічого, почала вже наполягати постійно. Але він після таких розмов взяв за моду йти до своєї мами.
А мама дуже добре спілкується з моєю. Ось вони вдвох мене по телефону жити і навчали. Мені особисто мама чоловічка нічого не говорила, робила вигляд, що така гарна і не втручається, але я знала, хто мою маму налаштовує на розмови зі мною.
Головний аргумент у них обох: я не вмію економити і розпоряджатись бюджетом. Розповідають мені як в часи перебудови речі перешивали і з однієї сардельки на цілу родину ситну вечерю робили:
— У нас тоді узагалі роботи не було. Я в’язала шкарпетки і цим заробляла. ти теж можеш зайнятись чимось, – пропонує мені моя мама.
Я не витримала і запитала, чому ж вона і досі тих шкарпеток не в’яже і речі у виварці не виварює? Мовчить. Я у неї запитую, а хто у її родині основний годувальник. Знову мовчить, бо я знаю як мій тато крутиться на одній нозі і на порожньому місті гроші заробляє.
Давати поради кожен мастак, особливо з ситого берега. Я бачу що мій чоловік може і повинен приносити більше грошей в родину, тому і говорю йому це постійно. Свекруха теж усе життя сидить за широкими плечами свого чоловіка, звідки роздає поради.
Я не прошу надто багато. Просто на вісім тисяч у столиці трьом людям не прожити. Ми не в селі живемо, робота тут є, головне охота. але от саме її у чоловіка і не спостерігається. а правда, нащо працювати, якщо вдома комп’ютер з іграми на самоті пилом припадає?
От поясніть мені, хіба ж я не права? Чи дружина повинна сидіти тихенько і ліпити з мізеру цукерочку, хоч і знає, що є змога отримувати більше?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
