Того вечора у сестри був День Народження. Відзначити збиралися у вузькому сімейному колі – але, оскільки батькам добиратися було далеко, Оленка попросила мене приїхати раніше і посидіти з племінницею, поки вони з чоловіком докуплять різні дрібниці, а вже до приїзду старших разом сядемо за стіл.
Я приїхала. Привезла ігристе і торт. Прибрала їх в холодильник, помахала ручкою Оленці з Андрієм і почала гратись з 4-річною Алісою. Спочатку ми грали в доктора. Потім в піратів. Потім в кубики. І весь цей час мала періодично просила мене шматочок торта. Але я була непохитною, в 1000-й раз пояснювала, що це десерт, і що їсти його вона буде тільки разом з усіма. На що дитина ображено надувала губки, і продовжувала вигадувати нові ігри.
Нарешті, Аліса захотіла пограти в хованки. І весело так:
– Тьотя Маша! Цур, першою ховаєшся ти! Тільки добре сховайся, щоб я тебе довго шукала!
Ну, будинок у сестри великий – і я чесно піднялась на другий поверх, залізла в шафу далекої кімнати і причаїлась. Пройшла хвилина, ще одна – але тупоту маленьких ніжок я так і не почула. Запідозривши недобре, обережно виглянула – нікого!
Підійшла до сходів – племінниці внизу теж не спостерігалося. Довелося спускатися. Знайшла я її одразу. На кухні. Де вона, вся вимазана кремом наминала розкішний торт.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
