Люба дуже ревнувала свого чоловіка. Хоча він не давав їй приводу сумніватися у його вірності. Як зразковий сім’янин і турботливий батько, Павло поспішав після роботи додому. Він залюбки бавився з молодшим сином Кирилом, та допомагав з уроками старшому Андрієві.
Не було навіть натяку на те, що у Павла є інша жінка, однак Люба продовжувала діймати чоловіка своїми ревнощами.
Якщо він хоча б на п’ять хвилин затримувався після роботи (мало, що може статися, а раптом затори на дорогах), жінка починала обривати його телефон і торочити про іншу. Ні про які зустрічі з друзями чи поїздки на рибалку не могло бути й мови, Любі всюди ввижалися походеньки її чоловіка.
— Як ти живеш з такою дружиною? — запитав друг і колега Павла — Євген. — Вона ж позбавила тебе всього. Ніяких захоплень, друзів не залишилося. Ми з тобою спілкуємося тільки тому, що працюємо разом, а інакше ми б теж не бачилися. Ти ж з нею, мов на безлюдному острові!
— Ось так і живу, — сумно зітхнув Павло, — заради дітей. Синів дуже люблю. Одного разу заїкнувся про розлучення, то вона заспівала, що поїде з дітьми до матері і я їх більше ніколи не побачу. Вона справді може так вчинити! А я не уявляю свого життя без моїх хлопців.
— Оце так! Може, краще розлучитися і відсудити дітей? — запропонував Женя.
— Була така думка, однак суд, як правило залишає дітей з матір’ю. Люба ж не якась там, а нормальна мама, працює. І діти її люблять. Це вона мені нерви псує, а дітей обожнює. Тому доведеться змиритися поки діти не виростуть.
— Довго ще терпіти, — співчутливо сказав Женя, — Люба завжди була такою?
— Та ні, лише останні три роки, а до цього ми жили цілком нормально. Адже я не давав їй приводу! Навіть не дивився в інший бік. Звідки це взялося?
— Павле, я не хочу тебе повчати, але, може, у не самої рильце в пушку? Тому й так реагує?
— Та ні, їй ніколи гуляти, на ній двоє дітей, робота. Ні, не може такого бути.
— Ну тобі видніше, я просто припустив, — сказав Женя і додав, — тримайся, друже!
— Дякую, — сумно відповів Павло.
Вдома на нього чекала чергова сцена.
— Я телефонувала тобі разів із десять, абонент недоступний! Ти навмисно телефон відключив? — накинулася на Павла Люба, як тільки він переступив поріг їхньої квартири.
— Ні, — спокійно відповів Павло, — розрядився, напевно.
— Як розрядився? Я вранці перевіряла, батарея була повна! — продовжувала жінка. — Коханку завів? А телефон вимкнув, щоб дружина не діставала.
— Любо, припини, немає у мене ніякої коханки! — різко відповів Павло.
У цей момент з кімнати вибіг п’ятирічний Кирил і радісно крикнув:
— Тато, тато прийшов!
— Іди до мене, мій хороший, — Павло притиснув до себе синочка і розцілував його.
Незадоволена Люба пішла на кухню, але Павло знав, що як тільки діти ляжуть спати, дружина повернеться до розмови про його неіснуючу пасію.
На наступний день чоловік прокинувся втомленим. «Он як Люба вчора з’ясовувала стосунки, що аж голова обертом» — подумав чоловік, збираючись на роботу.
Він випив пігулку, але голова до обіду гула ще дужче, до того ж Павла почало морозити і дерти в горлі.
— Схоже ти занедужав, — сказав Женя.
— Та якось мені зовсім кепсько.
— Піди до шефа, відпросися чи лікарняний візьми, щоб відлежатися.
Повернувшись додому, Павло не зміг відкрити ключем двері своєї квартири. Схоже, що вони були замкнені зсередини. «Дивно, — подумав чоловік, — Люба на роботі, Андрій в школі». І натиснув на дзвінок.
Йому довго не відкривали двері, хоча з квартири долинав якийсь шум.
Нарешті на порозі з’явилася розпатлана Люба, яка відразу налетіла на чоловіка:
— Ти чого не на роботі?
— У мене до тебе те ж саме запитання, — відповів Павло.
— Я взяла відгул, забула тобі вранці сказати.
— А я занедужав. Чому так довго не відкривала?
— Я заснула, не чула. Іди мий руки, я розігрію обід.
— Я не голодний, схоже, у мене температура, ледве тримаюся на ногах.
— Все одно помий руки, — Люба буквально заштовхала чоловіка в ванну і зачинила двері.
Павло намилив руки, аж раптом йому стало дуже зле. Він ледве встояв на ногах і відкрив двері, щоб покликати дружину. І в цю мить побачив чоловіка, який взував черевики і Любу, яка говорила: «приперся невчасно, давай швидше, поки він руки миє».
Павло так і застиг на порозі ванної.
Друг мав рацію. Люба вже давно наставляла ріжки Павлові зі своїм начальником. Вони зустрічалися в робочий час в їхній з Павлом квартирі.
Через два місяці подружжя розлучилося. Люба переїхала до начальника, діти залишилися з Павлом.
Любиному начальнику вони були не потрібні. Спочатку жінка переймалася цим і намагалася відвідувати дітей якомога частіше, але потім вона народила доньку, тому почала відвідувати синів рідше. Та згодом і у Павла в житті з’явилася інша жінка.
Фото – ілюстративне (pexels).
