Про те, що чоловік має іншу жінку і звуть її Лариса, Ліді розповіла її найкраща подруга, якій не можна було не повірити. І все ж таки не вірилося… Її Сергій, з яким прожито двадцять років, такий надійний, рідний — і раптом — «інша жінка», якась невідома Лариса. Молода, мабуть…
Як тільки чоловік прийшов з роботи, Ліда спитала одразу, в лоб: «Це правда, про Ларису? І що ти мені зраджуєш?
Взагалі вона дуже сподівалася, що Сергійко переконає її в тому, що це — непорозуміння, ні ж!
— Я давно хотів тобі про це сказати, але якщо вже ти все знаєш і пояснювати нічого не треба, то я зараз і піду! – Відповів їй чоловік і пішов збирати речі. Підлога у Ліди під ногами стала крутитися, як карусель, і вона по стінці сповзла додолу. Поки сиділа, дивні думки почали спадати на думку: настав час вимити — пил на підлозі; добре, що дочка на практику поїхала і не при ній все це відбувається.
Вставши, пішла до кімнати, де Сергій збирав сумку…
— Ти дуже швидко зібрався! – сказала чоловікові. — А банки з соліннями ми з Оленкою з дачі на своїх горбах перевозитимемо? Поїхали на дачу, все перевеземо, доки ти не пішов!
Сіли до машини і поїхали на дачу, яка дісталася Ліді від батьків. Ліда навіть не уявляла собі, що вона так прикипить душею до цих шести соток – у дитинстві вона ненавиділа поїздки на дачу. А тепер вони з Сергієм усі вихідні та свята пропадали у своєму «маєтку».
Поки Ліда складала в ящики банки із заготівлями, яблука та помідори, Сергій узяв лопату і почав копати — Ліді з донькою не впоратися без нього з цією роботою…
Скребли в нього кішки на душі. Він любив їх усіх — і Ларису, і Ліду, і дочку. От якби можна було ні з ким не розлучатися. Лариса погодилася б на такий варіант, а ось Ліда — ні за що! Вона — максималістка.
А з Ларисою спокійніше — вона така ж некваплива та ґрунтовна, як і Сергій…
Підготувавши все до перевезення, Ліда вийшла з дому, подивилася на Сергія і взяла лопату. Дивлячись на те, як злагоджено вони працюють пліч-о-пліч, нікому б і в голову не спало, що вони розлучаються.
Урожай яблук та помідорів цього року був розкішний, тому одним рейсом все перевезти не вдалося — другий рейс довелося відкласти на завтра.
Увечері цього вихідного Ліда нагадала Сергію, що треба відремонтувати балконні двері в кімнаті доньки, щоб не довелося дочці взимку мерзнути. Сам він тепер спав у цій кімнаті на доччиному дивані.
– І ось ще, поки ти не пішов – подивися! Забув? — спитала Ліда, відчинивши двері до ванної кімнати. Ванна виглядала дуже жалюгідною – плитки зі стін почали відвалюватися ще навесні, і Сергій їх зняв, підготувавши стіни до ремонту. І вже стояли в кутку упаковки з новенькою плиткою, і клей купили.
Рано вранці наступного дня, коли ще було темно, Ліда почула з ванної дивні звуки. Це Сергій взявся до справи. Ліда, вмившись холодною водою, щоб Сергій не помітив, що її обличчя набрякло від сліз, одягла старенький халат і стала поруч. Працювали злагоджено та мовчки.
І Ліда думала про те, що їм з Оленкою легше, ніж Сергію — вони залишаються удвох, у рідних стінах, а ось Сергій іде до якоїсь невідомої жінки, у нове життя, яка ще невідомо як складеться. І кутка свого в нього немає.
Про те, щоб розмінювати їхню двокімнатну хрущовку, мови не було — вона дісталася Ліді у спадок від бабусі.
Ремонтом займалися весь наступний тиждень вечорами. Сергій так і спав у доччиній кімнаті. У вихідний все було готове – вийшло чудово – і робота була виконана на найвищому рівні, і з дизайном все гаразд.
Поки Сергій робив у ванній кімнаті прибирання після ремонту, Ліда готувала обід. Руки звично робили свою справу: місили тісто на пиріг, різали капусту для борщу, а в голові роїлися сумні думки: «Ось нагодую чоловіка наостанок. А яка господиня та куховарка ця Лариса — хто знає? Досі жила сама, без чоловіка — не вміє, мабуть, нічого. І нові зимові черевики я йому купити не встигла».
Ліда накрила на стіл, покликала Сергія обідати, а сама пішла — настав час відвикати від спільних обідів і вечерь. І нехай спокійно складе речі і піде.
Ішла, м’яко ступаючи по опалому листю, і думала: «Ось і в моєму житті настала осінь. І навряд чи буде весна. Хто мені зможе замінити Сергія?! Смішно навіть подумати про це! Ще тиждень тому здавалося, що ще півжиття попереду, планів було, а тепер я — як це опале, нікому не потрібне листя». Очі застилали сльози.
Як тільки відчинила двері до квартири, зрозуміла: «Пішов!» Пусто стало… На тумбочці біля дверей лежали ключі від помешкання. У чоботях пройшла килимом до дивана, кинула на підлогу куртку. Подзвонила подрузі: «Приходь, Машко, сльози мої витирати, плакатиму тобі в жилетку!»
Машка примчала так швидко, начебто біля дверей під’їзду стояла. З пляшкою ігристого, тортом та шматком балика. Скомандувала: «Ріж хліб, рибу, відкривай ігристе, нема чого соплі розпускати! Будемо будувати плани на світле майбутнє!»
Через годину подруги сиділи, обнявшись на дивані і співали.
— І хто це не дає нам пісню доспівати? – обурилася Ліда, почувши дзвінок у двері. На порозі стояв Сергій.
— Що ти забув? — похмуро запитала Ліда.
– Ключі! – відповів Сергій. — А ви, бачу, веселіться!
— А чого нам сумувати, красуням та розумницям? — весело озвалася Машка.
– Це так, не посперечаєшся, – погодився Сергій, проходячи на кухню. – Лідо, можна тебе на хвилиночку?
Зачинив двері.
– Лідо, сама розумієш, ключі – привід. Загалом, поговорили ми з Ларисою — не готова вона жити разом… Не звикла до того, щоб хтось ще, крім кішки, жив у її квартирі… І не тільки в цьому справа. Не зможу я без вас з Оленкою, моє місце тут, з вами. Ти не проти, якщо я залишусь?
А Ліда стояла дивилась на нього і ні слова мовити не могла. Що ж йому відповісти?
31,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
