Скільки себе пам’ятає, Марія завжди мріяла про синів. Тоді коли її подруги хотіли виховувати донечок-подруг, з якими можна буде разом куховарити і ділитися таємницями, вона уявляла себе мамою хлопчиків. Здавалося, Бог почув її прохання і нагородив двома синами.
Змалку і Андрій, і на п’ять років молодший Сергій видавалися їй найталановитішими і найкрасивішими. Мама балувала їх, як могла. Навіть коли у школі вчителі жалілися на їхні витівки, недбало махала рукою — то ж діти. Попри те, хлопці справді росли здібними та кмітливими, відвідували безліч гуртків, займалися спортом. Коли їм настав час вступати у виші, Марія Василівна зробила усе, аби сини здобули престижні професії. Благо, висока посада і зв’язки чоловіка дозволяли забезпечити нащадкам небідне майбутнє, пише “Вільне життя“.
Проблеми у родині почалися тоді, коли Андрій привів додому кохану дівчину. Ой, не про таку невістку мріяли у цій сім’ї. Оля навчалася в училищі, родом з маленького села. Змалку її виховувала одна мама — батько поїхав на заробітки і пропав безвісти. Не лише своїм походженням, а й вродою дратувала Марію Василівну ця мініатюрна русява дівчина із великими очима. На фоні високого смаглявого і блакитноокого сина вона видавалася їй сірою мишкою. Жінка, як могла відговорювала Андрія від весілля. Але син чи вперше в житті вперто затявся на своєму.
Після одруження молодята поселилися у їхній квартирі. Незабаром невістка завагітніла, та навіть це не пом’якшило серце Марії Василівни. Допікала дівчині, як могла, хоча Оля мала добрий характер і була вправною господинею. Але свекруха тільки й вишукувала привід, аби висварити її. Одна із таких дрібниць і стала початком неочікуваного повороту в житті Марії Василівни.
Якось Оля, залишившись вдома сама, як завжди, почала готувати обід. Аж тут задзеленчав телефон — то дзвонила її мама, цікавилася доньчиним самопочуттям. Дівчина трохи поговорила із ненькою і не відразу відчула, що квартиру окутав запах згореної їжі. Виявилося, Оля забула відставити каструлю з вогню і вона добряче обсмалилася.
Як же кричaлa на неї Марія Василівна, коли повернулася додому. Зривала на ній всю злість і роздратування, звинувачувала у всіх гріхах, обзивaлa простачкою і сeлючкою. Оля не захищалася, тільки беззвучно плакала. Ввечері додому прийшли син і чоловік, намагалися заспокоїти Марію Василівну, але марно. А вночі Андрій викликав «швидку» — його вагітній дружині стало погано.
У лікарні зробили все можливе, аби не допустити передчасних пoлoгів. Пацієнтці ж порадили уникати стресів. На наступний день син перевіз нехитрі маєтки молодої сім’ї на орендовану квартиру, обірвавши усі зв’язки із матір’ю. Марія Василівна не дуже й тужила. Вважала, що Андрій недовго проживе з Олею і ще не раз пошкодує про своє рішення. Але не так сталося, як гадалося. З розповідей знайомих подружжя видавалося цілком щасливим, згодом надбало власне житло. Окрім найстаршого Северина, у них народилося ще двоє хлопчиків. А зближуватися з батьками так ніхто і не поспішав.
Після сварки з Андрієм усі свої надії Марія Василівна покладала лише на Сергія. І він, якоюсь мірою, їх виправдав. Одружився на красивій і заможній дівчині. Але молодша невістка була гоноровою, знала собі ціну і зразу дала зрозуміти: ніхто нею командувати не буде. Молодята почали жити окремо і навідувалися до батьків хіба раз у кілька місяців. Згодом не стало чоловіка Марії Василівни і жінка залишилася одна-єдина у великій трикімнатній квартирі.
А сьогодні рівно рік, як Сергій із родиною виїхали закордон. Тепер син запевняє її, що більше вони в Україну не вернуться. Тяжко ведеться Марії Василівні одній. Самотньо. Навіть слова нема до кого сказати. Багато разів думала подзвонити до Андрія, попросити пробачення в Олі, та страшно. Ану ж після стількох років забуття, її простити уже не зможуть?
Адріана ЗИМНЕНКО
