Якось раз, пізно ввечері, в нашій квартирі пролунав дзвінок телефону. Це дзвонила моя далека родичка, з якою ми не бачилися більше 20 років. Загалом, вона розповіла, що вона занедужала і в даний час не може доглядати за собою. Треба сказати, що у неї є доросла дочка, яка живе далеко, в іншій області, а й у неї теж зі здоров’ям не все гаразд. Так ось моя родичка запропонувала мені доглядати за нею. А натомість вона перепише на мене свою двокімнатну квартиру, розташовану в парковій зоні, в тихому районі.
Я всю ніч не спала, думала, про її пропозицію. Та й шкода її, хоч і двоюрідна сестра мами, не така вже і рідна людина, все ж ще не стара жінка. Але таким проханням я зацікавилася, так як у мене підростає син і житло зайвим не буде.
Вранці я вирішила поговорити з чоловіком. Він, як почув мою розповідь, лютував і сказав, щоб я навіть і не думала про це. Мало того, що я буду постійно піклуватися про чужому людину, а не про нього з сином, так ще потрібно буде жити в сусідньому місті. Адже моя родичка захотіла жити саме у себе вдома.
Треба сказати, що моєму синові вже 12 років, і він цілком дорослий і самостійний чоловічок. По-друге, моя мама живе поруч, і вона може завжди допомогти йому. Та й чоловік працює позмінно, всього 7 днів і 7 ночей в місяць, а решту часу вдома. Я працюю бухгалтером в двох невеликих компаніях і у мене вільний гнучкий графік. Я зможу доглядати за родичкою.
Але чоловік все одно проти. І слухати не хоче. Звичайно, він звик жити на всьому готовому: дружина приготує, прибере в квартирі, з дитиною займається. А він начебто і в родині живе, але крім зарплати я нічого від нього не отримую. Ну, може іноді, під настрій, з нами в кіно сходити або на каток, в якості глядача. З таким графіком роботи, як у нього, можна було б ще на одну роботу влаштуватися. Але йому це не потрібно.
Я йому пояснюю, що люди на квартиру все життя гроші збирають. Нашу квартиру, до речі, мені купили мої батьки, і бабуся ще допомогла грошима. Так що мій чоловік і не знає, як це заробити на квартиру і відкладати гроші, відмовляючи собі у всьому. Адже саме так і жили мої родичі близько 10 років, поки не зібрали гроші мені на житло. Зазначу, що мій чоловік живе одним днем, зовсім не думає про майбутнє. Він знає, що зі своєю дружиною, він точно не пропаде.
Чоловік не думає про те, чи буде складно. Я ж не на курорт зібралася. Втім, його турбує лише те, що доведеться трохи і самому щось робити, наприклад, приготувати сніданок синові або випрасувати сорочку. Він так не звик. Я з ним розлучатись не хочу, але і відмовлятися від пропозиції родички не має наміру. Адже це просто не розумно. Мій син матиме житло. Якщо чоловік не може його цим забезпечити, чому я повинна відмовлятись? Чи я все ж чогось не розумію.
Головна картинка – pexels.
Передрук заборонено.
