Приходжу я додому втомлена і бачу на кухні розкладачку. У вбиральні хтось зачинився і чоловічим голосом наспівує щось собі приймаючи душ. Чоловік винувато протягнув: “Що я зроблю?”. Тут я не витримала і пішла поговорити зі свекрухою.
Я заміжня за найкращим чоловіком у всьому білому світі. Антон дуже добра людина, ми із ним одне ціле і я щоденно дякую всевишнього, за те, що звів нас до купи.
Антону є в кого вдатись. У них уся родина відкритих і справді хороших людей. Його батьки люди дуже гостинні, у них багато друзів і завжди був повен дім гостей. Ми їздили до них аби “перезавантажитись2 і отримати позитивний настрій.
Після душного міста із постійними пробками і неприємностями, шурпа, шашлик і відпочинок у тихій містині з людьми, як і справді раді тебе бачити, то дар Божий.
Але, так було до лютого 22 року. Майже одразу орда увійшла у їхнє село і досі там хазяйнує. Добре, що свекри встигли виїхати. Нині вони уже як рік живуть із нами у двокімнатній столичній квартирі.
Звісно, нам трішки тіснувато, все ж не розрахований метраж аж на шістьох людей, але ми миримось із тимчасовими незручностями. Мама і тато прекрасні люди і я біля них відігріваюсь душею. Свекруха зняла із мене частину обов’язків по дому, діти не відходять від дідуся і бабусі. У нас все добре, аби не одне “але”.
Як тільки свекри до нас переїхали, то наш дім став схожий на готель. Ледь не щотижня у нас хтось на гостині. З усього світу з’їжджаються їхні родичі і друзі. Хтось по справах в Україну повертається, а хтось приїжджає аби побачити моїх свекрів.
Місця немає спального зайвого, тому під час візитів численних родичів мої свекри сплять на кухні. Кухня у нас не велика, і до плити підійти тоді майже не можливо. Та й важко це, коли у тебе по квартирі по суті, чужі тобі люди постійно ходять. Ще раз у пів року можна потіснитись, але на постійній основі це дуже незручно.
Я говорила із чоловіком на цю тему не раз. Натякала і свекрусі, що наша квартира, не її дім у селі великий. Та й продукти у нас не з власного городу, а з магазину. На звичайну вечерю для шістьох чоловік потрібна значна сума, що казати про застілля із черговим гостем.
Але чути мене ніхто не бажає. Чоловік сказав, що йому таке матері чи батькові сказати і язик не повернеться, а свекруха узагалі робить вигляд, що не розуміє у чому справа:
— Такий час, доню. Бачиш. як усіх по світу розкидало? Чи й побачимось іще? Та й не затримується ніхто на довго. Ми скільки всього пережили, хіба те, що нам тісно, має значення?
На деякий час візити порідшали. Я вже думала, що все – нарешті припинилась ця нескінченна карусель, але намарне. Три дні тому від нас поїхала троюрідна сестра мого чоловіка, а тут я вертаю із роботи і знову бачу матрац у кухні. Черговий гість співав у нашій вбиральні, а свекруха готувала щось на кухні.
Знаєте, я просто не витримала. Підійшла і прямо сказала, що люблю її і поважаю, що вона мені дуже дорога, але це треба припинити. Наш дім, не її хата в селі.
Свекруха аж розплакалась. Свекор поглянув на мене так, ніби я сказала щось дуже бридке. Навіть чоловік, який був зі мною згідним і той одразу почав у мами своєї вибачення просити:
— Так “Ваш” дім не мій. Але коли мій був моїм, ви були у нас частими гостями і ніхто не казав, що через вашу присутність тісно. Ліно, Ліно, – каже свекруха, – не очікувала я від тебе такого.
Місяць у нас ніхто не зупиняється. Не раз чула, як свекруха відмовляє родичам у гостині “Бо я ж не дома”.
На душі у мене кішки шкребуть. Таке відчуття що я зробила щось не так, хоча не розумію, що саме.
Стосунки із свекрами змінились, стали прохолодними. Усі дивляться на мене так, ніби я їх образила дуже.
Але чим? От скажіть, ви б змогли витримати таке у двокімнатній квартирі?
28,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
