Розумієте, шлюб, це не просто чоловік і жінка, а це ще у події, які запам’ятовуються на все життя, так як поява доньки, перша квартира і машина. Це неможливо забути з молодою дружиною.
Женя на мене образився, але ж він сам винен, бо хто ж лишає дружину на два роки, а сам по заробітках їздить? От мені й стало дуже сумно, захотілося якихось емоцій, щоб голова крутилася від щастя, щоб очі іскрилися від любові. І до кого я, молода ще сорокарічна жінка, маю таке відчувати, коли чоловіка нема поруч?
От і підвернувся мені під руку той чоловік. Спочатку все було чудово і я думала, що закохалася, але з кожним днем я розуміла, що Артур не мій тип чоловіка. Ще як такий собі кавалер, то ще куди не йшло, але до життя він просто ніякий. Вже я йому хотіла сама сказати, що між нами все, як тут вертається Женя з закордону і такий його сюрприз чекає.
Я тоді дуже образилася на долю чи Бога, бо як це так, я сама вже хотіла поставити крапку в цих неправильних стосунках, усвідомила добре свою помилку і була певна, що ніколи її більше не повторю – і на тобі! Вже чоловік на порозі! То не міг він прийти пізніше? Не могло його отак наднести на наступний день і ми б далі жили собі щасливо і добре? Ні, на тобі, Олено, сюрприз!
Він навіть зі мною говорити не хотів, просто викреслив мене зі свого життя, як я не просила його мене вислухати і зрозуміти та пробачити. Почав сам романи крутити і через рік оженився на дівчині, яка була молодша від нього на десять років, так мені хотів носа втерти.
Я терпляче чекала і таки дочекалася того, що почав Женя так само як я нудьгувати в нових стосунках. Думаю, що й йому не просто було грати роль живчика, коли хотілося лягти на дивані перед телевізором з бутербродом, а біля молодої жінки треба ходити в спортзал та по кафе з її подружками.
Я діяла через доньку, яка регулярно з ним бачилася і Женя дитину дуже любить. Там на озеро поїхали кататися і вона попросила аби й я була, там в кіно всі разом пішли і я з ними. І так потроху почали ми з Женею говорити і все частіше і частіше він лишався на вечерю, а я за стільки років вже знаю, що він любить їсти і як те все має бути подано.
Та й не така вже сто відсоткова моя заслуга в тому, що шлюб не склався у нього, бо й дружина його теж прикладалася як могла – то забороняла йому з дитиною бачитися, то до нас ходити, далі шукала причини для непорозумінь, а потім сказала, що їй без нього краще і вона втомилася сидіти вдома одна і чекати на нього. Я вважаю, що то було прогнозоване рішення.
Женя вернувся до нас і я дуже тому рада, бо я зрозуміла, що люблю свого чоловіка, саме та ситуація з Артуром показала, який мій чоловік насправді хороший і я більше ніколи не подивлюся на жодного чоловіка і Женя про це вже знає. Я розумію, що є різні випадки, коли дружини геть нетямущі. Але це не про мене, бо я свого чоловіка люблю і шаную та ніколи йому прикрощів не завдавала, тому мене й можна пробачити заради родини і дитини.
Та й він теж був цей час не монахом і добре зрозумів, що нема кращої за його рідну жінку. Нам лишилося лише пробачити один одному і жити довго та щасливо. Так і буде, повірте мені!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
