Рік тому я зробив непоправну помилку – втратив кохану людину. Спочатку мені було легко, я не шкодував про розлучення, думав, що життя стане краще. Але через деякий час усвідомив, що не можу жити без колишньої дружини, мені не вистачає її. Незабаром я почав робити спроби знову зійтися з коханою. Я знав, де працює колишня дружина і коли повертається додому.
Увечері я чекав її біля роботи, коли ж побачив, пробував заговорити, але вона навіть слухати не стала. Вона сказала, що не хоче бачити мене у своєму житті. Справа в тому, що вона чомусь ніяк не може пробачити моїх помилок. Коли ми були сім’єю, дружина хотіла проводити більше часу разом, а я любив гуляти з друзями.
Вона, звісно ж намагалася в усьому мені потурати, підтримувати і бути поруч, але я ж так і повинна робити хороша дружина. Я часто йшов гуляти допізна, любив випити з друзями, завжди робив те, що хотів і не чув колишню дружину.
Вона почала діставати мене проханнями. Вказувала на дітей, просила змінитись заради них. Але чому я повинен був змінюватись. до чого тут узагалі діти? Ростуть собі та й ростуть. Хлопці займались єдиноборствами, донька танцювала десь. Що я повинен був такого захмарного їм давати окрім грошей? Та всі ж так живуть і ніхто не жаліється, що вона собі навигадувала?
А потім, без жодних попереджень, вона пішла. Без сцен і з’ясовувань стосунків. Тихо. Одного дня я повернувся і не застав її вдома. Я навіть зрадів, але потім усе так закрутилось. Я почав якось деградувати. У домі брудно, а я цього ніколи не терпів. Ледь швабру знайшов. Та й їжа сама у холодильнику не з’являлась, а напівфабрикати мені ніколи не подобались. Я їм лиш свіже.
Щоб я не робив, дружина не хоче повертатись. Я дітей просив вплинути на маму, але вони говорити не хочуть зі мною.
Залишили мене усі. А що тепер робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.