Моя життєва філософія проста: не хочеш бути покинутою – йди сама. Система працювала безпомилково до зустрічі з чоловіком.
Мама мені передала мудрість відносин. Вчила бути сильною, залишати емоції при собі, думати головою, а не тим, що стукає всередині. Я успішно проходила випробування за випробуванням. Мої чоловіки красиво залицялись, дарували подарунки, намагалися зробити моє життя комфортним.
У перший раз вийшла заміж в 20. Він був старшим, при грошах, з квартирою. Ми чудово прожили 5 років, а потім я зрозуміла, що мені набридло, час прийшов, і я пішла. Чоловік починав помітно старіти, вже не той красень, грошей теж уже не вистачало на всі мої бажання. Він став пред’являти претензії з приводу моєї любові до розкоші і життя на широку ногу! І це при тому, що заміж я вийшла саме за його гроші і можливості.
Кілька років після розлучення я просто зустрічалася з чоловіками, ходила на побачення. Не можу нічого вдіяти зі своєю привабливістю. Я ніколи сама не нав’язувалась. Мої залицяльники знаходили мене самі. Десь у 27 я врешті зрозуміла, що хочу стабільності і зустріла його…
Майбутній чоловік був прекрасний у своїй простоті. Такий чарівний, добрий, лагідний. Я була в захваті. Він влаштувався в фірму, в якій я працювала, на посаду заступника директора. Вітя, так його звати, виявився несказанно розумним. Мені довелося працювати безпосередньо з ним.
Трохи більше, ніж через півроку романтики ми почали жити разом. У його будинку я відчувала себе господинею. Вітя на руках мене носив. Його простота приворожила мене. Я була впевнена, такий чоловік,це те що мені потрібно. З ним легко, він виконує всі мої бажання, пилинки з мене здуває. А коли мені набридне, я знову піду у вільне плавання. Моїй мамі чоловік теж сподобався.
Подружнє життя влаштовувала повністю. Але поступово я почала перетворюватися в, як ми з мамою їх називали, «домашню кішечку». З роботи поспішала додому, до Віті. Готувала, прала, прибирала. Робила те, що раніше завжди зневажала, вважаючи це невідповідним мені.
Роки йшли. Я запевняла себе, що ось, скоро настане момент. Я візьму від шлюбу все, що мені необхідно. Піду… Залишу його. Обіцяла собі, що 5-та річниця буде останньою. Але за нею було ще три. Моя філософія дала збій. Я вже чітко бачила, що Вітя не той перспективний, привабливий чоловік. Він став для мене звичайним. Мені пора шукати краще. Але залишити його я не могла. Так звикла жити в комфорті, оточена любов’ю. У цих відносинах я усвідомила цінність дарування почуттів. Виявилося, що це навіть приємніше. Я так завзято, з ранніх років, обмежувала себе в емоціях, намагалася не втратити головою.
Через 8 років шлюбу почала усвідомлювати те, що я нарешті готова залишитися з ним до кінця життя. Тепер мріяла про спільну з Вітею старість, появу дітей, онуків. Але, знайшовши, нарешті, спокій, я все втратила.
Чоловік дивно поводився. Почав краще одягатися, часто затримувався на роботі, перестав приділяти мені увагу. А я досить досвідчена жінка і швидко зрозуміла, що щось тут не так. Але не стала про це з ним говорити, мені здавалося все налагодиться.
Так я жила в неспокої до одного дня. Чоловік прийшов додому і заявив про розлучення. Він мене розлюбив – знайшов іншу. За його словами, шлюб приречений, пора розходитися і жити своїм життям. Нам варто було б пошукати інші перспективи.
Я не могла повірити своїм вухам. Слова чоловіка ніби з точністю скопійовані з моїх, які я говорила при розлученні першому. Ось так чоловік залишив мене одну. А я вперше в житті плакала і просила його повернутись до мене. Зовсім, як мій перший, тоді!
Не знаю, як це назвати і як жити далі. Мені ніхто не потрібен. Мама вимагає знайти інший варіант, адже заощадження швидко закінчуються, але я не можу навіть дивитись у бік інших чоловіків.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
