fbpx

Розмова з сім’єю була важкою. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був здивований. Він сказав твердо: «Іди куди хочеш, але тата я не покину!». Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько. Син сказав, що у нього тільки один батько і інших він не визнає

Перший раз я вийшла заміж, бо просто до нестями закохалася у свого чоловіка. Чесно кажучи, я в Максима закохана була ще в школі: він старшокласник, а мені було лише 14 років, але як же я сохла за ним! Звісно ж, він мене не помічав, зустрічався з іншими дівчатами, а я розповідала подушці ночами про свої хвилювання. Так-так, саме так і було, а потім він відслужив, а я потайки його чекала. Тільки в мої 18 років він мене помітив, точніше – я сама все влаштувала: спорт-бар, там він і я, а я роблю вигляд, що вболіваю за його улюблену команду, його це вразило! А потім почалися спільні розмови, прогулянки, кохання, і, словом, ми одружилися. По зальоту, але з великого кохання.

Я стала матір’ю, але буденне сімейне життя щасливим важко було назвати. Спочатку жили у свекрухи з складним характером, потім орендували житло і чоловіка понесло. Я відмовлялася вірити у невірність Максима – кохання геть затьмарило здатність об’єктивно оцінювати дійсність, але він довів мені свою невірність, коли привів на кухню якусь дівчину з вулиці. Взагалі не переймався моїми почуттями! Тоді дитині вже третій рік пішов, але взяла себе в руки, розлучилася, повернулася до батьків. Вони мені потім весь без угаву тараторили, що мене попереджали: з цим хлопцем у тебе життя не буде! Але я все одно його кохала ще дуже довго, незважаючи на розлучення. Мене трохи «відпустило» тільки тоді, коли він поїхав з міста. Я подала на виплати, але то був мізер.

З другим чоловіком мене познайомили спеціально, друзі мало не оглядини влаштували, хоч і планувалася проста вечірка. Ну так, симпатичний, добрий, є машина і квартира, ми сподобалися один одному. Мене вразило його ставлення до моєї дитини: малюкові 4 роки, а він з ним як на рівних, без «сю-сю». І взагалі – посадить його до себе на плечі, і веде нас на розваги: в парк або кав’ярню. Щедрий, особливо до дитини. Як виявилося, у хлопця серйозна проблема: він мене відразу попередив, що, якщо ми одружимося, то, швидше за все, дітей у нас не буде. Та й добре, я більше і не планувала.

Після того, як ми одружилися, дитина почала називати вітчима татом. Я навіть десь в глибині душі ревнувала – адже тато у нього той, кого я найбільше кохала! Ну та нехай, побачила чудовий взаємозв’язок у цих двох, не хотіла заважати. Жили ми добре: чоловік добре заробляв, щоліта ми виїжджали на море, син за наполяганням нового тата ходив на спортивні секції, отримував медалі, та й досі вчиться добре. Йому вже 16 років, але проблем не було навіть в підлітковому віці, спасибі чоловікові за виховання.

Все б нічого, але півроку тому замаячив колишній чоловік! Знайшов мене в соцмережах, почав кликати до себе додому: недавно свекрухи не стало, він повернувся додому і живе в її квартирі. До речі, після розлучення ми зі свекрухою взагалі не спілкувалися, навіть не телефонували. Я спочатку не хотіла їхати, але серце забилося і потягнуло! Спочатку у нас нічого не було, просто поговорили про минуле: він ще раз був одружений, дуже коротко, всього півтора року. Дітей, крім нашого сина, немає. А потім колишні почуття взяли своє і закрутилося. Колишній почав умовляти повернути все назад – мені розлучитися і знову з ним зійтися, а сина – забрати! Я довго не наважувалася, але зрозуміла – все, вже край, не можу жити без кохання!

Розмова з сім’єю була важкою. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був здивований. Він сказав твердо: «Іди куди хочеш, але тата я не покину!». Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько. Син сказав, що у нього тільки один батько і інших він не визнає. Рідний батько просився до нього в друзі в соцмережі, але син його всюди заблокував і вніс в чорний список. У мене вже складається враження, що чоловік скористався нами і просто відібрав у мене сина! А як ще розцінювати те, що син готовий від мене відмовитися на користь вітчима?

Я розумію, що багато в чому винна я, але як жити, якщо мене тягне туди, де справжнє кохання? Назад все одно дороги немає: чоловік подав на розлучення, а я живу з колишнім. Син до нас не приходить, іноді я йому дзвоню, він відповідає коротко і сухо. Я могла б забрати його у суді, але не прив’яжу ж я його до спідниці – він все одно втече до свого «татка» -вітчима, вже дорослий хлопчик. І все одно, я не можу зрозуміти – ну де ж поклик роду? Як мені переконати сина піти від чужої людини в рідну сім’ю? Як підібрати слова?

Фото ілюстртивне.

You cannot copy content of this page