fbpx

Семене, я прийшла, приготуйся до сварки, — голосно повідомила Антоніна, ледь увійшовши до своєї квартири. — Зараз ми з тобою з’ясовуватимемо стосунки

Розмова далі:

— Якої сварки, Тонечко? — Благаюче промовив чоловік. – Сьогодні у мене погане самопочуття.

— Це в мене від тебе погане самопочуття. — Тоня застигла перед чоловіком, розвівши руки в боки. — Семене, зізнайся, це правда? Сусідка мені щойно сказала, що поки мене не було вдома, до тебе приходила жінка.

— Так? — надто вже правдоподібно здивувався чоловік. — Я якось не помітив. Дивно!

— Семене, це мені має бути дивно, а не тобі. Я була відсутня і ти встиг у гречку стрибнути?!

— Справді, на твоєму місці я б теж здивувався. — Чоловік на мить замислився. — Золотце, скажи, а сусідка не говорила, о котрій годині до мене приходила ця жінка? Мені потрібно знати точний час.

— А хіба не все одно — о котрій годині це трапилося? Головне, що п’ять хвилин тому якась незнайомка вийшла з нашої квартири!

— Боже мій, невже це правда? — На обличчі у чоловіка з’явилося занепокоєння. — Я зараз подумав, Тоню, що треба негайно подивитись, чи всі речі у нас на місці.

— Семене я тебе не розумію.

— Що тут незрозумілого? Якщо з нашої квартири вийшла незнайома жінка, вона могла з собою щось прихопити.

— Семене! Як жінка могла щось прихопити, якщо вдома тим часом знаходився ти?

— Так, Тонечко, я був удома, і тому я дуже дивуюся. Як ця злодійка змогла непомітно прошмигнути повз мене? То, все ж таки, о котрій годині вона приходила?

— Звідки я знаю?

— Якщо не знаєш, негайно спитай у сусідки.

— Я вже питала. Сусідка сказала, що бачила лише як жінка виходила.

— А як заходила – не бачила?

— Не заплутуй мої думки, Семене? Головне, що вона виходила звідси! І це вже привід для розлучення!

— Тоню, я не розумію. Яке ще розлучення, якщо я нікого не бачив, о котрій годині ця жінка проникла в наше житло?

— Ще раз питаю — яка різниця, коли це сталося?

— Тонечко, різниця величезна.

— Але чому?

— Бо жінка, яка вийшла звідси п’ять хвилин тому, могла зайти на хвилинку, а могла і на годинку. Ти розумієш, про яку різницю я говорю?

— То вона у нас, все ж таки, була? — Тоня грізно насупила брови.

— Особисто я, Тонечко, її не бачив. Може, вона й заходила, але побачила, що тебе немає вдома і знову пішла.

— Ти хочеш сказати, що вона приходила до мене?

— Швидше за все. Я нічого не розумію. Напевно, це знову якась твоя давня подруга. Боже, скільки разів я казав тобі, що не можна мати стільки подруг. Вони мене вже просто дістали. Приходять до нас як до себе додому. І приходять чомусь завжди саме в той час, коли тебе немає вдома.

— Семене, я нічого не розумію. — Антоніна трохи розгубилася. — Якщо це була моя подруга, то яким чином вона змогла відчинити наші двері? Яким ключем?

— Це я мушу спитати, чому ключі від нашого будинку знаходяться у твоїх подруг? – суворо сказав чоловік.

— Я не даю ключі своїм подругам, Семене! Скільки разів можна про це говорити?

— Як це не даєш? А твоя мати? У неї ж є всі ключі від наших замків.

— Але ж це моя мама, а не подруга.

— Наскільки я знаю, мама і є твоя найкраща подруга. Ти дограєшся, Тонечко, дорозкидаєшся нашими ключами. Колись нас обчистять по—справжньому. Напевно, я поміняю замки на наших дверях.

— Семене, не треба, — злякалася Тоня. — Ти їх уже міняв незліченну кількість разів. Скільки можна?!

— А скільки можна мені казати, що з нашого будинку виходять незнайомі жінки?

— Але що робити, коли вони виходять?

— Отже, треба частіше міняти замки на дверях. Це єдиний спосіб позбутися непроханих гостей.

— Ну, все, Семене, все, заспокойся. — Тоня змінила тон. — Швидше за все, у нашої сусідки знову щось із очима.

— Ти думаєш?

— Ну звичайно. Погодься, це ж дивно, щоразу бачити, як із нашої квартири виходять чужі жінки, і не бачити, як вони туди заходять.

— Справді, дивно.

— То ти не змінюватимеш замки?

— Ні. Але наступного разу, якщо ти знову влаштуєш мені сплеск ревнощів – я тобі обіцяю. І будь ласка, забери ключі у своєї матусі. Бо я дуже лякаюся, коли вона з’являється у нашій квартирі нізвідки.

— Добре, я скажу їй, щоб вона приходила до нас лише тоді, коли я вдома. Поясню їй, що ти маєш маєш проблему з емоціями.

— А от цього говорити не треба.

— Але чому?

— Я боюся, що вона цим скористається у своїх корисливих цілях.

— Семене, ти знову поганої думки про мою матусю?

— Я про неї лише хорошої думки, Тонечко. Але твоя матуся зовсім не вміє читати мої думки. Ну, все, золотце. Вже час обідати.

І в сім’ї знову запанувала ідилія.

Аnisimiv.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page