Розмова далі:
— Якої сварки, Тонечко? — Благаюче промовив чоловік. – Сьогодні у мене погане самопочуття.
— Це в мене від тебе погане самопочуття. — Тоня застигла перед чоловіком, розвівши руки в боки. — Семене, зізнайся, це правда? Сусідка мені щойно сказала, що поки мене не було вдома, до тебе приходила жінка.
— Так? — надто вже правдоподібно здивувався чоловік. — Я якось не помітив. Дивно!
— Семене, це мені має бути дивно, а не тобі. Я була відсутня і ти встиг у гречку стрибнути?!
— Справді, на твоєму місці я б теж здивувався. — Чоловік на мить замислився. — Золотце, скажи, а сусідка не говорила, о котрій годині до мене приходила ця жінка? Мені потрібно знати точний час.
— А хіба не все одно — о котрій годині це трапилося? Головне, що п’ять хвилин тому якась незнайомка вийшла з нашої квартири!
— Боже мій, невже це правда? — На обличчі у чоловіка з’явилося занепокоєння. — Я зараз подумав, Тоню, що треба негайно подивитись, чи всі речі у нас на місці.
— Семене я тебе не розумію.
— Що тут незрозумілого? Якщо з нашої квартири вийшла незнайома жінка, вона могла з собою щось прихопити.
— Семене! Як жінка могла щось прихопити, якщо вдома тим часом знаходився ти?
— Так, Тонечко, я був удома, і тому я дуже дивуюся. Як ця злодійка змогла непомітно прошмигнути повз мене? То, все ж таки, о котрій годині вона приходила?
— Звідки я знаю?
— Якщо не знаєш, негайно спитай у сусідки.
— Я вже питала. Сусідка сказала, що бачила лише як жінка виходила.
— А як заходила – не бачила?
— Не заплутуй мої думки, Семене? Головне, що вона виходила звідси! І це вже привід для розлучення!
— Тоню, я не розумію. Яке ще розлучення, якщо я нікого не бачив, о котрій годині ця жінка проникла в наше житло?
— Ще раз питаю — яка різниця, коли це сталося?
— Тонечко, різниця величезна.
— Але чому?
— Бо жінка, яка вийшла звідси п’ять хвилин тому, могла зайти на хвилинку, а могла і на годинку. Ти розумієш, про яку різницю я говорю?
— То вона у нас, все ж таки, була? — Тоня грізно насупила брови.
— Особисто я, Тонечко, її не бачив. Може, вона й заходила, але побачила, що тебе немає вдома і знову пішла.
— Ти хочеш сказати, що вона приходила до мене?
— Швидше за все. Я нічого не розумію. Напевно, це знову якась твоя давня подруга. Боже, скільки разів я казав тобі, що не можна мати стільки подруг. Вони мене вже просто дістали. Приходять до нас як до себе додому. І приходять чомусь завжди саме в той час, коли тебе немає вдома.
— Семене, я нічого не розумію. — Антоніна трохи розгубилася. — Якщо це була моя подруга, то яким чином вона змогла відчинити наші двері? Яким ключем?
— Це я мушу спитати, чому ключі від нашого будинку знаходяться у твоїх подруг? – суворо сказав чоловік.
— Я не даю ключі своїм подругам, Семене! Скільки разів можна про це говорити?
— Як це не даєш? А твоя мати? У неї ж є всі ключі від наших замків.
— Але ж це моя мама, а не подруга.
— Наскільки я знаю, мама і є твоя найкраща подруга. Ти дограєшся, Тонечко, дорозкидаєшся нашими ключами. Колись нас обчистять по—справжньому. Напевно, я поміняю замки на наших дверях.
— Семене, не треба, — злякалася Тоня. — Ти їх уже міняв незліченну кількість разів. Скільки можна?!
— А скільки можна мені казати, що з нашого будинку виходять незнайомі жінки?
— Але що робити, коли вони виходять?
— Отже, треба частіше міняти замки на дверях. Це єдиний спосіб позбутися непроханих гостей.
— Ну, все, Семене, все, заспокойся. — Тоня змінила тон. — Швидше за все, у нашої сусідки знову щось із очима.
— Ти думаєш?
— Ну звичайно. Погодься, це ж дивно, щоразу бачити, як із нашої квартири виходять чужі жінки, і не бачити, як вони туди заходять.
— Справді, дивно.
— То ти не змінюватимеш замки?
— Ні. Але наступного разу, якщо ти знову влаштуєш мені сплеск ревнощів – я тобі обіцяю. І будь ласка, забери ключі у своєї матусі. Бо я дуже лякаюся, коли вона з’являється у нашій квартирі нізвідки.
— Добре, я скажу їй, щоб вона приходила до нас лише тоді, коли я вдома. Поясню їй, що ти маєш маєш проблему з емоціями.
— А от цього говорити не треба.
— Але чому?
— Я боюся, що вона цим скористається у своїх корисливих цілях.
— Семене, ти знову поганої думки про мою матусю?
— Я про неї лише хорошої думки, Тонечко. Але твоя матуся зовсім не вміє читати мої думки. Ну, все, золотце. Вже час обідати.
І в сім’ї знову запанувала ідилія.
Аnisimiv.
Фото ілюстративне.
