Сестра мого чоловіка відмовилася дбати про свою маму, яка ледь рухалась після перенесеної недуги. Вона сказала, що не може забрати до себе маму, адже у її квартирі мало місця.
Чоловік мій погодився, аби мама з нами жила, але в нинішні часи ні він ні я не могли собі дозволити звільнитись із роботи, тому він запропонував Світлані найняти доглядальницю, а витрати розділити навпіл.
Однак і тут сестра відмовилася допомагати, мовляв, вона не має зайвих грошей – все йде на кредит і життя її родини. Тож ми самі домовились про те, аби брати частину роботи додому і по черзі чергували біля його мами.
Напевно, ми б і далі жили от так, аби не випадково почута розмова. Маму чоловіка прийшла провідати його сестра. Вона рідко бувала, але все ж приходила інколи. Свекруха доньку любила, все розуміла і простила її, тож нам доводилось з цими візитами миритись.
У той день мій чоловік удома був і випадково почув, як його мама втішає сестру і обіцяє не міняти свого рішення щодо квартири:
— Звісно, вона буде твоя. Брат твій усе має, я тут живу, бачу, що вони люди з достатком. та й на житло самі собі заробили. А ти бідолашка, хто ж як не мама про тебе подбає?
Чоловіка таке ставлення матері обурило. Він вирішив, що це несправедливо. Адже сестра відмовилася допомагати коли мама злягла, а тепер отримує стільки одразу?
Хіба можна так робити? Він що не заслуговує геть ні на що? Можна було б навпіл поділити все.
Коли він заговорив про це з сестрою. вона здійняла справжню бурю і заявила, що це не його справа а рішення їхньої рідної мами.
Того дня я повернулась додому і не застала свекрухи. мій чоловік найняв спеціальний транспорт і відвіз маму до сестри. Сказав, що так буде справедливо, якщо вони так прагли тієї справедливості.
Головна картинка ілюстративна.
