– Барон!.. Фу!.. Вгамуйся!..
Ксенія заледве притримувала пса, який рвався на повідку. Їй ледве вдалося заспокоїти чимось знервованого собаку. Присівши біля великої вівчарки, жінка почала лагідно погладжувати її чорну шерсть. Барон, здавалось, вгамував своє хвилювання. Собака ткнувся мокрим холодним носом їй в руку й продовжував нашорошувати вуха. Ксенія і собі прислухалася. Зі сторони бокової алеї парку доносилися якісь звуки. Жінка, не вагаючись, кинулась на цей шум. Барон, відчувши настрій своєї хазяйки, побіг вперед, натягнувши поводок, мов струну.
За матеріалами – “Є”.
Подолавши дистанцію в сотню метрів, захекана жінка побачила двох дебелих молодчиків, котрі вовтузили по землі худорлявого парубка. Неподалік стояла перелякана й заплакана дівчина. Від швидкого бігу Ксенія спершу не могла вимовити й слова. За неї це зробив Барон. Вишкіривши зуби, вівчарка кілька разів грізно загарчала. Цього виявилося достатньо, щоб вгамувати настрої двох молодиків. Вони залишили хлопчину і швидко розтанули в нічній темряві. Жінка підійшла ближче до дівчини, відзначивши, що та при надії. Потім допомогла прийти до тями хлопцеві. Коли все більш-менш стало на свої місця, несподівано для себе запропонувала:
– Пішли до мене. Поп’ємо чаю.
Молодята без зайвих вагань погодились. За якісь півгодини вони сиділи у неї й смакували гарячим і духмяним напоєм. Ксенія витягла торт, який спекла вдень, нарізала його шматочками і поклала своїм нежданим нічним гостям. Потім всілася навпроти і, відсьорбнувши чаю, нарешті, відрекомендувалася:
– Мене звати Ксенія, а вас?
– Ніна, – дзвінким голосом відповіла дівчина.
– Стас, – додав хлопець.
– Дуже приємно, – заспокійливо сказала жінка. – Розкажіть, що там у вас трапилося в парку.
– На нас напали, – стиха мовив хлопець.
– Це моя провина, – схлипнула дівчина.
Стас взяв Ніну за руку і суворо промовив:
– Не говори дурниць. Це не твоя провина, що він такий ненормальний.
Першим заговорив хлопець. Не відпускаючи руки дівчини й раз від разу кидаючи на неї погляди, сповнені ніжністю і любов’ю, він почав розказувати тихим сумним голосом.
– Взагалі-то ми обоє з одного села і практично ровесники. Мешкали на одній вулиці, разом бавилися, ходили в одну школу навчатися й в один сільський клуб на танці. Я закохався в Ніну ще зі школи. Спершу це було невинним підлітковим захоплення, та з часом воно переросло в справжнє жагуче почуття. На жаль, тоді я був молодий та легковажний. Не знайшов в собі мужності й сміливості зізнатися коханій в своїх почуттях. Не наважився розповісти їй, що тоді творилося в моїй душі. В результаті й не помітив, як втратив її. Закінчивши школу, моя кохана подалась навчатися в місто.
– Якщо бути чесною, – подала голос дівчина, – я теж була зачарована Стасом у ті ж самі шкільні роки. Щоправда тоді ще не усвідомлювала всього цього сповна. Якщо б він зізнався у своїх почуттях, то, мабуть, все склалося б інакше. Але він мовчав, а мені інтуїції не вистачило про все здогадатися самій.
Після закінчення школи я подалася у місто, вступила в університеті. Великий мегаполіс ошелешив мене, просту сільську дівчину. Стільки вражень, емоцій, небаченого й розваг ніколи досі не було в моєму житті. Під їх впливом я, зізнаюсь, й незчулася, як призабула про Стаса. Нові знайомства, приятелі, однокурсники і друзі захопили всю мою увагу. Веселощі, гулянки й безмежна свобода неабияк запаморочили мою свідомість та надовго вимкнули здоровий глузд. А потім в моєму житті з’явився Він. Андрій навчався в тому ж виші, що і я, тільки був на два роки старшим. Ми познайомилися на університетській дискотеці. Високий, ставний, симпатичний, з поставою олімпійського спортсмена, хлопець сподобався мені з першого погляду. Він зачарував мене своїм шармом, життєрадісністю, товариськістю й невичерпним оптимізмом. Юнак був тим ідеалом, про якого, мабуть, мріє кожна молода й довірлива дівчина. І я не встояла. Любов заполонила мою свідомість. Солодкий щем стиснув серце. Почуття розквітли буйним цвітом в душі. Я стала наче не своя. Не помітити цього було неможливо. Андрій, зауваживши мій стан, й почав залицятися. Галантно, по-джентльменськи, наче справжній лицар. Незабаром ми стали ще ближчими, і я відчула себе найщасливішою жінкою на світі. Його ообійми, компліменти… Дівчина на якусь мить замовкла, й Ксенія помітила, як в її очах бринять сльози. Відпивши ковток, вже холодного чаю, Ніна продовжила свою розповідь:
– Щастя моє тривало недовго. Не минуло й півроку наших стосунків, як виявилося, що я при надії. Ця новина приголомшила Андрія й показала мені його справжнє єство. Мого коханого наче підмінили. Де й поділась його доброзичливість, люб’язність, ніжність і лагідність. Хлопець грубо “висповідав” мене за те, що не вберегла. Насварив за безрозсудність й легковажність та зажадав, щоб я зробила радикальний крок.
Цього дня я зрозуміла, що таке нерозуміння. За якусь мить моє життя перетворилося з щасливої сонячної казки на розчарування. Я втратила все: надії і сподівання на світле майбутнє, хлопця, котрого кохала понад усе, повагу до себе й віру в інших людей.
– У такому неприглядному вигляді я її і зустрів, – знову долучився до бесіди Стас. – Приїхав сюди, щоб провідати свою родичку, і вирішив побачитися зі своїм першим і єдиним коханням. Знайшов її в кімнаті гуртожитку зарюмсану, розтріпану, у відчаї та безнадії. Однак таку милу, симпатичну й лагідну.
– І що далі? – не витерпіла Ксенія.
– Ну от тоді все стало на свої місця. Я зрозумів, що безнадійно закоханий в неї, а все інше вже не важливо.
– Тоді він став для мене ангелом-спасителем, – подала голос Ніна. – Стас заговорив до мене. Тихо, лагідно, щиро. Зізнався в своїх почуттях. Сказав, що не уявляє свого подальшого майбутнього без мене. Що хоче бути поряд зі мною все своє життя. От тоді я зрозуміла, яку непоправну помилку зробила в своєму житті. Я все йому розповіла. На мій чималий подив, Стас сказав, що він готовий стати батьком для моєї майбутньої дитини, що він любить мене і нікому більше не віддасть.
– Схоже, випробування у вас вже розпочалися? – висловилася Ксенія.
– Так, – відповіла дівчина. – Андрій вирішив завадити моєму щастю. Він, мабуть, думав, що я буду благати його повернутися, але цього не сталося. От тепер він і мстить нам. Спершу розпускав в університеті брудні плітки про мене. Потім сказав, що відбере у мене дитину. А от сьогодні підіслав свої дружків, щоб вони «провчили» Стаса.
– Нічого, – підсумувала нічну розмову Ксенія. – Завтра щось придумаємо. А поки влаштовуйтесь у мене. До ранку уже недалеко, а вам треба відпочити.
Коли закохані вляглися спати, жінка зробила собі ще чашку чаю і, попиваючи ароматний напій, згадала почуту історію. Колись з нею ледь не трапилося подібне. Вона теж приїхала з села навчатися в місті, зустріла красивого хлопця, котрого покохала на все життя. На щастя, він виявився добропорядною та чесною людиною, і був їй вірним до останньої хвилини. Разом вони зростили й виховали чудового сина. Однак самотність не обминула Ксенію. Син одружився і зажив власним сімейним життям. А вона без чоловіка сповна відчула, що таке самотність. Їй так захотілося хоч кому-небудь бути потрібною.
Вона вирішила допомогти дівчині та хлопцеві. Як саме це зробити, вона ще не знала. Її покійний чоловік працював правоохоронцем і у неї залишилося чимало хороших друзів. Подумала, що вони допоможуть вирішити цю проблему. Перші ранкові промінчики сонця врешті-решт приспали Ксенію. Вона позіхнула, закриваючи записник з телефонними номерами, і усміхнулася. Занурюючись в солодкий сон, жінка спіймала себе на думці, що ця ніч надовго залишиться в її пам’яті. За останні кілька годин, що минули, вислуховуючи історію нових знайомих й, шукаючи способи їм допомогти, вона наче помолоділа. Вона знову відчула смак життя й була надзвичайно вдячна долі за те, що та подарувала їй можливість бути комусь потрібною.
Автор – Роман ОЛІЙНИК.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
