Щороку на Різдво запрошую свою подругу до нас на гостину. Вони з чоловіком приїжджі, їхня родина на заробітках за кордоном, і приїздять в основному на Паску, А в цей день так хочеться родинного затишку. От цього року подруга знову прийшла, але не сама. Я коли відчинила двері отетеріла прямо.
З Танею ми на роботі познайомились. Дівчина вона весела, щира і товариська. Ми з нею одразу потоваришували. Приїхали вони з чоловіком із малесенького села де вже й жителів практично не залишилось. Купили тут будинок і не один – вирішили усім родом у наше містечко перебратись, адже ж у їхньому селі ні роботи, ні перспективи. А тут і школа і садок для дітей.
Майже всі рідні і її і її чоловіка у Італії на заробітках. Працювали спочатку на те, щоб придбати тут житло. Ну а тепер на ремонти і на впорядкування. Таня ж тут роботу знайшла, та й меншій два, куди її залишати? Чоловіка теж не відпускає, каже що бачила скільки тієї вірності вистачає чоловікам на чужині. Та й ремонти робить він у будинках. Людей наймає, слідкує за усім теж він.
Так, ось. Запросила я Таню, як і на всі свята, до нас на гостину на Різдво. До мене приходять усі наші родичі. Не багато не мало, а чоловік двадцять їх є. Ну іще ми з чоловіком і дітьми і сім’я Тані.
Телефонує мені Таня на Різдво і повідомляє так весело:
— Оль, ти вибач. До нас сьогодні вночі брат чоловіка приїхав. Можна він з нами прийде?
— Ну а чому б і ні. Хіба ж я зайвої тарілки не знайду, – кажу наївна, – Та й Різдво сьогодні. Чим більше гостей, тим краще.
Ото свята простота!
Чую – Таня з родиною колядує за дверима. Відчиняю двері і дар мови втрачаю: крім Таниної родини там ще п’ятеро стоїть незнайомців. Виявилось, що брат приїхав не сам, а з родиною. А в нього троє синів підлітків ну і дружина власне. І вся ця дружна родина до нас прийшла, бо ж я ніби як і погодилась і запросила. Ще й сама сказала, що чим більше, тим краще.
Бігала до сусідки за додатковим столом, бо всі мої накриті були. Готую я без запасів. Мені не подобається, коли їжі багато залишається. Ніхто в мене тоді її не їсть. Тож, усе що приготувала, на столі в мене. А той стіл додатковий же ж накрити чимось треба було.
Ледь не зі сльозами на очах запитую Таню тихцем, чому не попередила заздалегідь, що їх разом прийде добрий десяток, а та дивиться здивовано:
— А що їсти нічого? Я ж казала, а ти дозволила. Ой, так не зручно. Ми підемо зараз.
Звісно, я сказала щоб залишались, але замість відпочинку, я переймалась тим, що не вистачить на всіх їжі, адже ще четверо чоловіків за столом то ж відчутно.
І знаєте, що цікаво? Таня зі мною після того дня не розмовляє чомусь. Я дзвонила і не раз, але вона мені лиш повідомлення надіслала: «Дякую за все. Думаю, після твоїх слів на святі нам спілкуватись більше не потрібно, принаймні я не зможу. Відкрила для себе в тобі багато неприйнятного».
От хоч хтось мені пояснить: що то було і в чому власне моя вина?
Ангеліна П.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
