Доля, яка до цього її не шкодувала, раптом вирішила подарувати їй шанс. Та такий, що всі знайомі ахнули.
Артем немов зійшов зі сторінки журналу. З ямкою на підборідді, великими зеленими очима, темноволосий, атлетичної статури. Валя ніколи раніше не бачила таких гарних чоловіків.
В той день в кафе на нього дивилися абсолютно всі! А він безтурботно пив каву. І читав газету! Решту сиділи, втупившись в телефони.
Валя теж читала книгу. Вона любила іноді зайти сюди. Попити чаю, з’їсти пончик.
На якісь хвилини відволіктися. Перш, ніж знову занурюватися в прірву відчаю.
Незнайомець наробив переполоху, коли з’явився тут. Три молоденькі дівчини, тут же забувши про гаджети, почали всіляко посміхатися, раз у раз проходячи повз нього. То до стійки, то в дамську кімнату.
Демонстрували бездоганні фігури. Нуль реакції. Дівчата ображено надулися. Вони і справді, були дуже красиві. З мінімумом одяганок.
Валя в довгій ситцевій псукні в квіточку і з косою почувалася незграбною.
Вона так і не навчилася одягатися, як того вимагала міська мода.
“Село”, – дражнила її колега Юлька. І була права, напевно.
Косметикою Валя теж майже не користувалася. У неї було пшеничного кольору волосся, очі глибокого синього кольору, а брови і вії ніби поціловані сонцем, золотисті.
Але це була приглушена, непомітна краса.
Валя вже вирішила йти, підняла очі. І раптом зустрілася з незнайомцем поглядом. Він дивився дуже серйозно, не кліпаючи. Вона зашарілася. Похапцем встала. Вийшла на вулицю. І, не озираючись, попрямувала по дорозі вниз.
– Дівчино, зачекайте. Ви книгу забули! – пролунало ззаду.
Він підбіг, трохи захекавшись. Валя пробурмотіла “дякую” і зробила спробу піти.
– Я вас чимось налякав? Вибачте, якщо так. Мене звати Артем. Ви не заперечуєте, якщо я вас проведу?
Далі вони пішли вдвох. Уже пізніше Валя дізнається, що він покинув свій автомобіль біля кафе. І кинувся за нею пішки.
Друг Артема Матвій, посміхнувшись, скаже з цього приводу:
– Набридли Артему суперсучасні кралі. Як під копірку. Губибровиніс! Нічого натурального. А тут “зроблено в селі”. Краса! До того ж розумна. Книжки читає. Артем теж на цій справі повернутий. Опинилася дівчина Валя в потрібний час в потрібному місці! До того ж це ненадовго, він її кине, коли награється.
Матвій помилився. Артем закохався в Валю. Так буває. Нехай і рідко, але з першого погляду. Парадокс, але Валя припала до душі навіть в його домі. Де панувала рафінована модниця мама Лариса Русланівна і тато Ігор Федорович.
У них мережа магазинів була в їхньому місті.
– Незіпсована дівчина. Нехай наївна. Гарненька. Така промотувати гроші не буде, байдикувати теж. Синові стане гарною дружиною. Її обтесати, то буде ще якийсь толк! – говорила подружці Лариса Русланівна.
Валя була закохана і щаслива. Здавалося б, ось вона, всесвітня радість і все, щасливий фінал готовий? Ні. Тому що була ще Промінчик. Валина донька. Про існування якої наречений нічого не знав.
Валя розуміла, що сказати треба.
Промінчика звали Марічкою. Але вона була такою милою сонячною дівчинкою, що всі її так і кликали: “Промінчик”.
Коли батьків Валі не стало, їй народжувати треба було через місяць. Але батько дитини, побачивши доньку, вражено прошепотів: “Ні, не може бути. Відмовся! Або я піду!”. Валя не відмовилася. І коханий зник з її життя. Промінчик з’явилася на цей світ слабенькою. Потрібні були гроші та спеціалісти.
Біда прийшла ще одна – сусіди-випивохи поснули. Вогонь від них на Валін дім перекинувся. Вона, у чому була, тільки і встигла з Промінчиком вискочити. Поїхала в місто до тітки. Та скривившись, грошей дала на перший час. Але більше сказала не приходити. А коли Валя боязко заїкнулася, чи не могла б вона іноді посидіти з донькою, було:
– Ти при своєму розумі? Була б вона у тебе, як всі, можливо, я б ще й погодилася. Але з нею… Ні!
Промінчику було чотири. І поки Валя працювала, з нею сиділа няня. Педагог на пенсії. Валя налаштовувала себе, що буде завжди одна з донькою. Працювала, крутилася. Вона була медсестрою. Часто брала додаткові чергування. На дім до людей ходила. І ось тут і з’явився Артем.
– Сховай свою доньку подалі! І фото прибери. Артем ніколи з тобою не одружиться, якщо її побачить, – радили їй.
Валя плакала ночами, обіймаючи Промінчика. Вона розуміла, що її коханий чоловік і його родина дівчинку не приймуть. А їй хотілося вийти заміж. Тому, що кохала. І Артем міг би доньці допомогти, у нього є для цього можливості. Приховати Промінчика?
Одного разу її вже зрадив рідний батько.
О, Валя думала про це. Можна ж дати грошей тій няні. Щоб вона оселилася з дівчинкою. Вона самотня пенсіонерка, напевно б погодилася. І Валя б їх іноді відвідувала. Фото доньки не було необхідності прибирати. З Артемом вони зустрічалися в його котеджі за містом.
Він не піднімався до неї додому. Та й який це дім? Орендована квартира.
Загалом, невідомо, скільки б це все тривало, але Артем раптом зробив через 3 місяці Валі пропозицію.
– І що? Ти погодилася? – примружила очі колега Юлька.
– Я… так, – прошепотіла Валя.
– А про дитину свою ти йому сказала? Га? – не відставала та.
– Ні. Ні. Я боюсь. Може, після весілля сказати? – Валя схопилася за голову і вийшла.
– Він не одружиться з тобою, звичайно. Якщо дізнається. І чому ось такий повинен дістатися шикарний чоловік? – подумала Юлька. Після чого прийняла рішення…
Валя якраз збирала речі Промінчика в квартирі няні. У двері подзвонили. Літня жінка зі словами:
– Сусідка обіцяла борошна занести! – пішла відчиняти.
Промінчик, щось белькочучи, кинулася слідом.
І тут у Валі всередині все застигло. Їй здалося, що вона чує голос Артема.
На ватяних ногах вийшла в коридор. Там стояв її наречений. І його мама. Позаду в отворі маячила Юлька зі злим обличчям. Лариса Русланівна, зовсім бліда, опустилася на стілець. Наречений вражено дивився на Валю.
– Тітко… Здрастуйте, тітко. Який у вас капелюшок красивий! І ґудзики золоті, як у принцеси! Тітко, ви як фея,
– Промінчик підійшла до мами Валиного нареченого, простягаючи руку.
Валя закрила очі. Усе. Казці кінець. Зараз Лариса Русланівна скаже заключні слова. І вони підуть. Валя хотіла зробити крок до доньки.
І тут сталося те, чого вона ніяк не очікувала!
– Привіт, дитино. Як тебе звати, маленька? Ти вибач, я без подарунків. Але ми можемо зараз прямо піти в магазин. І купити тобі ляльку. Або що сама захочеш! – і сувора мати Артема взяла Промінчика на руки.
На задньому фоні вражено відкрила рота Юлька “правдолюбка”. Саме вона ходила до матері Артема і до нього самого. Вони були в офісі. І запропонувала з’їздити за одним адресом, щоб дізнатися таємницю, яку приховує його наречена. Промінчик лепетала щось.
– Вона дуже гарненька. Ти чому нічого не розповіла? – Артем підійшов впритул до Валі.
І вона, перебуваючи в сильному напруженні останні дні, розридалася у нього на плечі. А потім вони поїхали в магазин. І Промінчик вже притискала до себе великого пупса, не зводячи захоплених очей з Лариси Русланівни. І та з ніжністю няньчилася з маленькою. І тато Артема, познайомившись з Промінчиком, не спускав її з рук весь вечір.
Не могли ж вони просто вдавати? Валя – НЕ донька олігарха, щоб приймати їх ось так, з захопленням. Пізно ввечері, коли Промінчик вже спала, Лариса Русланівна покликала Валю до свого кабінету.
– Зараз… Вона просто не хотіла при дитині. Скаже, щоб забиралися, – Валя стиснулася в кріслі.
А Лариса Русланівна раптом поклала їй на коліна фотографію. Спочатку Валі здалося, що це її донька. Але придивившись, вона зрозуміла – інша дівчинка.
– Моя донька. Майя. Вона прожила всього шість років. Молодша сестра Артема. Він обожнював її. Стала матір’ю Маєчки пізно. І потім всі роки намагаюся бути сильною. І відпустити свою дівчинку. Але не виходить. Валю, Валю. Що ж ти нам раніше не розповіла? Невже ми схожі на людей, які б не прийняли дитини? – похитала головою мама Артема.
– Вона ж… інша трохи. Ось я і… Ви маєте рацію, це була моя слабкість і легкодухість. Соромно дуже! – схлипнула Валя.
І вони ще довго проговорили, майже до світанку. А на весіллі Промінчик урочисто несла каблучки. Щастя часом не питає статусів, зовнішності та іншого. Воно просто приходить на твердих ніжках і зводить абсолютно різних людей разом. Тих, що призначені один одному небом.
Фото ілюстративне.
