fbpx
Історії з життя
– Скажіть, бабусю, а що ви хочете купити? На бабу Дусю уважно дивилася дівчинка восьми років. – Навіщо тобі, дитинко? – Ми з татом вам купимо

– Що купите? – розгубилася баба Дуся.

– Ну те, що ви хочете…

– Та я це… Просто за хлібом зайшла.

– Значить, купимо вам хліба. Тату, йди сюди!

Підійшов чоловік.

– Ви не соромтеся, – сказав він бабі Дусі. – Ми з донькою іноді приходимо в цей магазин, і вона вибирає когось, кому хоче допомогти. Що ви хотіли купити?

– Не треба, діточки, – ще більше розгубилася бабуся. – Я і пенсію отримую, і городик у мене є, і п’ять курочок… Це ви в місті за все платите, а ми в селі… Хіба нам багато треба? Дякую вам, дітки… Дай Бог вам здоров’я!

– Ні! – не відступала дівчинка. – Я знаю, що вам важко… Це ж видно! Ми обов’язково вам допоможемо. Що вам ще, крім хліба?

Баба Дуся не знала, що сказати.

– Ну, я іноді ще беру сто грам ковбаски. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її і їм. Сто грам… Найдешевшої.

– Показуйте, – сміливо сказала дівчинка, – повертаючись до прилавка з ковбасами.

Бабуся довго розглядала вітрину.

– Та тут зараз і немає такої… Я беру ту, що гривень за.., за… А тут дивіться які ціни! Ні, не треба, діточки. Дякую вам…

– Зрозуміло, – знову заговорив тато. – Ви, бабусю, постійте тут ось з цим візком, а ми з донькою зараз швидко візьмемо все, що вам потрібно. Віко, вибирай.

– Не треба, діточки, – почала знову баба Дуся, але ніхто її вже не слухав.

…Коли я під’їхав до магазину, побачив на розі стареньку бабусю. Біля її ніг стояв пакет. В руках вона тримала хліб і пів палиці вареної ковбаси. Підійшов, тому що помітив – бабуся плаче.

– Що трапилося? – питаю.

Бабуся мовчала, а потім каже:

– У тебе, дитино, немає в машині ножа. Мені б відрізати шматочок ковбаски, а то бачиш… Це дуже багато.

Приніс ніж. Відрізали і хліба, і ковбаси. Решту бабуся акуратно поклала в пакет до круп, макаронів і мандаринів.

– То чого ж ви плачете? – знову питаю я.

– Не знаю, дитинко, – відповіла баба Дуся і розповіла мені історію, яку ви тільки що прочитали вище.

Вона відкушувала маленькими шматочками то хліб, то ковбасу… А на щоках сльози…

Дівчинку, як каже баба Дуся, звуть Віта. Тато у неї Олег. Ще й мама в магазині була, теж з покупками допомагала. Не сумніваюся, що і Господь там був. Стояв на розі магазину, обнявши літню бабусю. Вона їла і… тихо плакала.

Автор: Сергій MИPНИЙ.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page