Сьогодні зустріч шкільних друзів. Як би мені хотілося побачити своїх подруг, які приїдуть з різних куточків країни. Хотіла попросити чоловіка піти разом зі мною. Він просто з себе вийшов. Аж піною бризкав. В результаті – образився на мене і ми не розмовляємо.
І такі ситуації в моєму житті відбуваються щоденно. Ми одружені вже 10 років, у мене є син і дочка. Пам’ятаю нашу першу зустріч, яка була дуже романтична. Гарний чорнявий хлопець заворожив своїм поглядом. Потім було море квітів, прогулянки, подарунки. І весілля, після якого Ігор змінився до невпізнання.
Було таке відчуття, що я потрапила в погану казку. Йому важливо було, щоб дружина була його без залишку. І якщо раптом, я не встигала приготувати вчасно вечерю, або не зробила те, що він для мене запланував з ранку, у домі була буря. Спочатку я протестувала, обурювалася, але поступово змирилась і намагалась не виходити за рамки дозволеного, аби чоловік був мною задоволений. Звичайно, мене відвідували думки покинути все і піти. Але незабаром я дізналася про те, що я при надії і не змогла повернутися до мами. Мені чомусь було соромно зізнатися у своїй безпорадності.
Він контролював мої витрати і картку на які надходили соціальні виплати забрав собі.
Я завжди прощала його, чому навіть не знаю. Ви знаєте, я по-справжньому любила його, мені здавалося, що він дуже самотній. Адже він сирота, з рідних у нього була тільки тітка, яку він рідко бачив. Але я помічаю, що з кожним роком нашого спільного життя, чоловік стає все менше схожим на того, в кого я колись закохалась.
Подруг не маю – чоловік не любить коли я з ними спілкуюсь. Брат сестра і мама від мене цураються. Вони декілька разів приїжджали забрати мене, але я не хотіла залишати чоловіка одного – мені його було неймовірно шкода.
А сьогодні. Не знаю… Просто так захотілось податись світ заочі. Але куди? До кого?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
