Спека неймовірна. Розжарене світило не щадило нікого, а тамада не здавався. На кожен крок нареченого до дверей будинку молодої були все нові і нові вигадки, якісь конкурси і обов’язково – купа грошей. Терпіння втрачали всі. І якщо з самого початку це ще було смішно, то зараз на цьому асфальті вже плакати хотілось.
— У мене дитина на руках, – не витримала врешті сестра нареченого, – Ви, або нас хоч у тінь відведіть, або ми вертаємо додому. Скінчити життя от тут я не збираюсь.
Гості згідно загули і посунули було до хвіртки, але вискочив червоний, чи то від люті, чи від спеки тесть:
— Що за жадібність? У нас сценарій. Тамада доки не назбирає три тисячі не має права з місця зрушити. Ви що на дурику проїхатись хочете?
Люди аж голову в плечі від почутого повтягували. Ну все чули й бачили, але ніде так не зустрічали молодого. За кілька хвилин на дорозі курява стояла – так і не дійшовши до дверей молодий із гостями поїхали до ресторану.
— Якщо ваша на те, пане, воля – кинула сваха перед від’їздом, – Привезете свою доньку у ресторан для гуляння, а ні, ми й без нареченої гарно час проведемо – коли ще ввесь рід в одному місці збереться.
Наречена так і не з’явилась. Оскільки пара розписалась напередодні, то молодому лиш смс прилетіло в якому новоспечена дружина повідомила, що подає на розлучення, адже жити з скнарою у її плани не входить.
Гуляли довго і радісно. Підіймали тости за молодого і за його таку несподівану свободу. Навіть торт розрізали і з’їли – не пропадати ж добру. Музики швидко зловили тему і такого вшкварили, що навіть прабабуся жениха танцювала з радістю. А вже наступного дня почалось …
Свати приїхали десь о десятій і одразу без “Добридень” виставили рахунок. Жених мав повернути нареченій десь тридцять тисяч, які та витратила на підготовку до весілля і це ще ресторан не порахували. У списку на оплату навіть вартість інтернет трафіку, який використала наречена на пошуки ресторану і фотографа було вказано. Можна б було і посміятись, але ситуація не та.
Грошей ніяких вони, звісно не отримали, то ж розлучатись наречена вирішила через суд. Абсурд? Ні, абсурдом виявилась вимога до “чоловіка на один день” про аліменти на донечку від першого шлюбу і поділ машини, яка належала нареченому ще до весілля. Головним аргументом було те, що зустрічались вони до офіційних відносин майже рік, отже й машину купили разом.
На бідолашного хлопця шкода й поглянути було. Ходив, мов водою облитий. Дівчину він і справді кохав, тому не очікував від неї такого. Так, він помічав, що вона не надто марнотратна, але вважав це швидше за чесноту для дружини ніж мінусом. Тому ось ця її сторона для нього справжнім відкриттям стала.
А потім ще родичі зі сторони нареченої телефонувати почали. Просили повернути подароване, адже з них конверти зібрали ще при вході у двір. І якщо родина нареченого весело гуляла у ресторані, то тим і чаю не налили перед тим, як виставити за двері.
Пару, звісно розлучили і нічого ділити і оплачувати ніхто не став, але осад залишився надовго.
І було б смішно таке почитати, якби то не сталось насправді. Звісно хлопець радий, що справжнє обличчя обраниці побачив одразу і навіть одружився вдруге вдало, але його мама і досі не може прийти до тями. Що то було, люди добрі?
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
Головна картинка – pexels.
