fbpx
Історії з життя
Спочатку гадала, що не відзначатиму свій ювілей. Так, мені п’ятдесят буде, але ж час який, хіба до свят? Проте згодом так тоскно на душі стало. Ще й радість від зустрічі з родиною їм віддавати? Щастя бачити усіх за спільним столом через них втратити? Є ні! Не гуляння в ресторані, як зробила б до лютого, а просто вдома з родиною посидіти, зустрічі зрадіти. Хіба ж думала, що після того свята дітей рідних бачити не захочу

Спочатку гадала, що не відзначатиму свій ювілей. Так, мені п’ятдесят буде, але ж час який, хіба до свят? Проте згодом так тоскно на душі стало. Ще й радість від зустрічі з родиною їм віддавати? Щастя бачити усіх за спільним столом через них втратити? Є ні! Не гуляння в ресторані, як зробила б до лютого, а просто вдома з родиною посидіти, зустрічі зрадіти. От так вирішила цьогорічний ювілей і відзначити.

До святкування з приводу ювілею я готувалася понад тиждень. Приїдуть усі мої родичі та й діти разом чоловік сорок буде. Тож підготовці присвятила дуже багато сил та часу.

Живу я сама. Є донька Маша їй вже виповнився 31 рік, але заміж вона поки що не вийшла. Син одружений, виховує двох діток. Нещодавно йому 33 відзначили.

Сходила по продукти, продумала меню. Наготувала багато всього: усі улюблені стави дітей, не забула і про родичів. Запросила всіх на суботу, щоб усім було зручно і заздалегідь ніхто нічого не запланував.

Але тієї суботи прийшли родичі, проте не було дітей. Донька з самого ранку прислала вітальну листівку телефоном і слова вибачення за те, що не зможе прийти, адже її на зміну викликали – її напарниця у стаціонар потрапила.

А от син. Ех! Він сказав, що наразі не може мені нічого подарувати, тому не хоче соромитись про гостях, які будуть запитувати, а що він мамі на ювілей вручив.

Звісно, я просила його прийти, сказала, що ми щось вигадаємо, але він стояв на своєму. Прийшли вони з донькою наступного дня, Привітали, квіти подарували, але у мене не було ні настрою святкового, ні почуття вдячності за гарні слова. Дітям вручила усі гроші, що мені на ювілей здарували. Коли вони здивовано запитали навіщо я показала їм на ті папірці і запитала чи варті вони того, аби через них так образити рідну маму. Навіть за стіл їх не запросила. Попросила вийти з дому.

Вони телефонують, щось пишуть, пояснюють, але мені навіть читати не цікаво. Я стільки сил і здоров’я в них вклала, вважаю. що їх учинок показовий, і відповідає їх ставленню до рідної матері.

Сумно, але схоже я не змогла виростити достойних дітей.

28,11,2022

Головна картинка ілюстративна pexels.

You cannot copy content of this page