Ось не дарма кажуть, що якщо не пощастило з характером, то і все життя буде не в радість. Так ось, мамі моїй з характером зовсім не пощастило. Жінка вона дуже добра, м’яка, слова поганого нікому не скаже і взагалі підлаштовується під усім. Намагається, щоб завжди всім було добре. Про себе взагалі не думає.
Такий характер мами довів до того, що коли мені було 5 років, а братові 10, батько знайшов собі іншу, даму у якої мітла в кутку стояла і пішов до неї. Мама навіть йому акуратно сорочки складала у валізу, коли він йшов. Подумати тільки.
У підлітковому віці брат почав брати роль господаря і постійно керував мною і мамою. Ну, а мама і слова не говорила, він же чоловік, майбутній глава сім’ї. Так і треба.
Добре, що батько пішов, але залишив будинок на землі для нас. Брат пішов служити, потім одружився. Ну а я тоді саме вчилася в університеті вже. І знаєте, кого він привів у хату? Справжню генеральшу. Невістка виявилася дамою з залізобетонним характером.
Стали вони жити разом із мамою, я на той час навчалася в іншому місті. З першого ж дня невістка взяла кермо в свої руки. Вона почала керувати мамою та розповідати їй, що і де робити. Хоча будинок мами. Брат теж одразу ж просів під характер дружини.
Скільки разів не говорила з мамою, вона каже, що у них все чудово. А в очах неймовірний смуток. Якось говорила з нею по телефону і почула, як невістка горланить на всю, чому мама за собою посуд не помила. Я оніміла. Як мама може дозволяти так із собою поводитися. Чому брат нічого своїй дружині не скаже?
І найприкріше, що я не можу нічого зробити. Я не маю свого житла. Я орендую, пропонувала мамі приїхати жити до мене. Але ні, вона хоче бути у своєму домі. Але так, як вона там живе, я й не знаю, чи довго вона протягне.
Що ж робити, людоньки?
Головна картинка – pexels.
