Сваха мені при першій же зустрічі дуже сподобалась. Вона на заробітках в Італії багато років, але не загордилась, добра і хороша жінка. Я вірила, що сину моєму у житті із сім’єю пощастило, аж доки не дізналась останні новини. Тепер не розумію, як після такого сину моєму узагалі в тій родині жити.
Павло в мене єдиний син. Сама його підіймала і виховувала. Приховувати не буду, я зі своїм завданням впоралась гарно. Виріс у мене статний красень, відповідальний, чесний, працьовитий.
Саме тому я дуже переймалась його долею. Погодьтесь, не хочеться свою дитину єдину передавати в руки аби кому. Але коли він Наталку привів знайомитись, я й видихнула. Така приємна, симпатична, моторна дівчина. Усміхнена постійно. Дивишся на неї і в самої настрій піднімається.
А яка вона господиня хороша, а Павла ж мого як любить, як же коло нього в’ється. Мені і відлягло. Бачила, що то гарна пара і з нею у них буде міцна сім’я.
Сваха моя на заробітках за кордоном багато років. Наталка у неї теж єдина дитина і от вона поїхала доньці своїй на освіту гроші заробити, та так там і лишилась. Коли вже наші молодята під вінець зібрались, то вона приїхала, аби ми познайомились. Справила на мене приємне враження – мила, дуже уважна і геть не пихата людина. Я тоді за долю сина остаточно заспокоїлась.
Одружились молоді якраз перед лютим минулого року. Ми тоді всі разом зі столиці виїхали ближче до польського кордону. Я повернулась майже одразу у свою квартиру столичну, а молодятам так припала до душі тамтешня природа, що вони й залишились. Винайняли там будиночок у селі не далеко від кордону і вже півтора роки там живуть собі і додому не збираються приїздити.
А оце нещодавно я дізналась, що сваха надумала молодятам дім купувати там де вони нині мешкають. Скажу вам, що хати в тому селі інколи за квартиру в столиці дорожчі, але гроші в свахи водяться, то й я собі раділа за них. А потім виявилось що дім вона оформила на себе. Тобто жити молода сім’я буде в домі матері невістки а не у власному.
До такого повороту я була не готова. Тобто мій Павло у тещі в приймаках усе життя буде, так виходить? Вона ще й машину їм подарувала, але не повністю, а знову ж таки по довіреності на мого сина. Тобто і дім у них є і машина, а фактично нічого і не мають.
Я з сином серйозно поговорила, пояснила до чого це все, наголосила на тому, щоби він навіть гвіздочка у ту хату не купував. Краще відкладає зароблене собі тихенько, бо хто його зна як життя обернеться, може й у п’ятдесят жінка надумає розлучитись, а він залишиться з торбою речей.
А сама я свасі подзвонила. Так образливо мені було, так прикро. Ну хто ж так робить, поясніть? А вона мені знаєте що сказала?
— Я мама перш за все своєї доньки. От про неї я і дбаю, а вам, як не до вподоби що, то самі їм дім подаруйте.
От так зразу і вигадала мені те, що не я, а вона молодим хату придбала.
Уже який місяць свого Павла прошу одуматись і напевне роззирнутись і шукати собі добру пару. Гарно нам стелили, але жорстко спати. Не буде він у тій сім’ї щасливим, знаючи, що там окрім шкарпеток, його нічого і немає.
А сваха дзвонить мені просить не втручатись у молоду сім’ю, бо через мої оці дзвінки між молодими миру немає.
А я говорила і буду говорити з сином своїм відверто, бо хто йому очі відкриє, як не мама рідна. Ну хіба ж ні?
08,05,2023
Головна картинка ілюстративна.