Моя свекруха святого може до ручки довести своєю поведінкою, а я аж ніяк не свята, і характер у мене мерзенний. Тетяна Володимирівна сама про це неодноразово говорила.
І з усім своїм мерзенним характером я дозволила свекрусі з молодшою дитиною пожити в моїй квартирі, коли чоловік розлучився з нею і показав де у них двері.
Хоча й гроші для нас не були б зайвими – я в декреті, працює один чоловік, а ми ще квартиру виплачуємо. Але вирішили обмежити свої витрати, щоб допомогти Тетяні Володимирівні.
Свекруха мене на дух не переносить, і я не розумію, чому. Старший син, мій чоловік, давно вже з матір’ю не живе, а неї донедавна було своє сімейне життя.
Був чоловік, син, якому зараз шістнадцять років. Зі старшим вона якось не особливо спілкується, тому не можу зрозуміти, де я їй на мозіль примудрилася наступити.
Хоч спілкувалися ми з Тетяною Володимирівною рідко, але при кожній зустрічі вона намагалася менеі якось вколоти. Мабуть, увесь час між зустрічами вона збирала отруту, щоб потім її на мене зціджувати.
Про якісь там теплі почуття годі й говорити, тому коли свекруха попросила у нас допомоги, я трохи підзависла.
Але потім розсудила, що якщо ми не пустимо її в мою квартиру, вона орендує житло і тягтиме зі старшого сина гроші, і ще незрозуміло, які там будуть суми.
Тож простіше було пустити її до квартири, щоб чоловік міг рахувати свій синівський обов’язок виконаним, бо все одно десь совість би його гризла.
Спочатку свекруха була розгубленою, тому просто тихенько нам подякувала, пішла заново налагоджувати побут і думати над своєю долею.
Але обжилася вона на новому місці швидко, після чого повернулася до своєї звичної поведінки “Мені всі винні”. У квартирі її не влаштовувало все.
Пральна машина занадто гучна, ліжко занадто тверде, сусіди занадто галасливі, посудомийки взагалі немає, та й ремонтик би зробити не завадило.
Ми всі ці слова сприймали як фон. Я не очікувала, що свекруха розсипеться в подяках, але думала, що хоча б не критикуватиме квартиру, де мешкає безкоштовно, оплачуючи лише комуналку.
До речі, комуналку вона намагалася перекласти на старшого сина, але той відказав мамі і сказав, що грошей немає.
Тоді свекруха і переключилася на тему, що грошей на маму у синочка немає, бо в нього на шиї висить нахлібниця, тобто я.
Загалом я сиджу не просто так, а в декреті з дитиною, онуком Тетяни Володимирівни, але хіба ж це змінює ситуацію? Я дармоїдка, сиджу у чоловіка на шиї.
У бесідах часто наводилися приклади знайомих дівчат свекрухи, які в декреті примудряються підробляти і не змушують чоловіка тягнути все на самоті.
Я слухала ці розмови півроку, а потім чаша мого терпіння переповнилася. Я сказала свекрусі, що її слова торкнулися мого серця, тому я більше не висітиму у чоловіка на шиї габаритним вантажем, а приноситиму дохід.
Оскільки я бездарна на тлі тих дівчат, які в декреті встигають і з дитиною бути, і прибирати, і готувати, і заробляти багато грошей, мій дохід буде пасивним.
Тобто я здаватиму квартиру. Так, ту саму, де зараз так затишно розмістилася свекруха з молодшим сином. А що робити? Чоловікові ж важко.
Квартиру може винаймати сама свекруха, їй навіть зробимо послаблення як родичці. Або ж вона може звільнити оселю, якщо ці умови її не влаштовують.
Термін на переїзд я їй дала три тижні. За цей час вона може знайти квартиру, де її все влаштовуватиме. Інше питання, чи вистачить у неї на це фінансів, але мене це цікавить.
Чоловік, до якого кинулася Тетяна Володимирівна, розвів руками і сказав, що моя квартира, розпоряджаюся нею теж я. І додав, що із матеріальної допомоги зможе мамі виділяти не більше двох тисяч гривень.
Цю суму ми з ним обговорювали довго. Я взагалі була проти, щоб він їй хоч щось давав. Вона працює, син(брат чоловіка) дорослий, по поліклініках з ним ходити не треба, от і нехай заробляє.
Тож обіцяні дві тисячі – це ще крута поступка з мого боку. Хоча для свекрухи, судячи з її криків, це взагалі не допомога.
Але я маю намір приносити якісь гроші в сім’ю. Права мама чоловіка, не можна сидіти в нього на шиї. Дякую їй за науку.
