Бабусю по батькові син майже не знає. Вона жила в іншому місті і не дуже цікавилася життям сина і його дитину. Про себе я мовчу, я для неї взагалі не існувала. У свекрухи вирувало особисте життя, в якому родині місця не було зовсім. Чоловік каже, що вона завжди такою була.
Мене це навіть тішило, свекрусі немає до нас діла, в гості не напрошується, життя не вчить. Надивилася я на свекрух подруг, які від турботи другої мами вже на стінки лізуть. Тому і вважала, що краще вже така свекруха, як у мене. Ніякого з нею клопоту.
Так я думала до останнього часу, поки мама чоловіка у минулому році не занедужала. Тоді нам довелося забирати її до себе, тому що сама вона жити не могла, потрібен був догляд, а в іншому місті у неї рідні немає. Довго тоді вона у нас жила, поки відновлювалася. А потім вирішила, що роки вже не ті, треба перебиратися ближче до сина.
Мене такий стан речей не надто потішив, але робити було нічого. Свекруха продала квартиру в тому місті, купила ближче до нас. Тут у неї подружок не було, місто вона толком не знала, тому частенько відвідувала нас. З порадами вона, слава богу, не лізла, але з’ясувалася інша неприємна риса її характеру.
Мама чоловіка внадилася купувати нам щось, на її думку, просто необхідне, а потім виставляти рахунок. Поки це були рушники для кухні, сільнички, фіранка для ванни, було ще терпимо. Простіше було віддати ці невеликі гроші, ніж доводити непотрібність придбаного.
Потім же покупки стали дорожче. Чайник, сервіз, пилосос – все приносили в будинок зі словами “а ваше пора викинути”. З нас за таку благодійність продовжували просити гроші. У неї пенсія не гумова. Я в це не влазила, мені непорозуміння зі свекрухою ні до чого, тому всіма цими питаннями займався чоловік, це ж його мама.
Він з нею розмовляв спокійно, потім уже не спокійно, але просто не віддавати гроші не міг, мамі ж треба на щось жити. Повернути товари було не можна, тому що свекруха ж не відразу нам несла, вона спочатку вдома все це перевіряла тестувала і робила декупаж якийсь. Захоплення у неї таке. Пилосос у мене в квітах а чайник в метеликах. Такого не повернеш.
Один раз чоловік так з нею поговорив, що свекруха цілих два місяці нічого нам не носила. Ми сподівалися, що до неї дійшло. Але рано зраділи.
Цього року син йшов в перший клас, ми йому вже все купили, як годиться, все по списку. А свекруха забрала внука на прогулянку. Вона так робить періодично, тому я не насторожилася. А даремно, як виявилося.
Повернулися вони з прогулянки з великим рюкзаком і купою пакетів. Бабуся вирішила зібрати дитину в школу. Купила йому костюм “на виріст”, рюкзак якийсь дорогий, купу канцелярії, кросівки теж якісь фірмові. Загалом, грошей витратила стільки, що ми з чоловіком за пів року не заробляємо стільки.
Природно, що не з пенсії усе те багатство узялось – з кредитної карти. Тому вона сказала, що чекає від нас грошей. Вона витратила час, щоб упакувати онука, а фінанси з нас. Я кажу, що ми вже все купили і нічого не потрібно, та й питати треба було, а вона в сльози – а що тепер робити, вона ж вже гроші витратила. Але і у нас стільки вільних грошей немає. Свекруха сказала, що у нас немає совісті і пішла геть.
У мене руки опустилися. Подзвонила чоловікові, нехай сам їде до мами і вирішує це питання. Він з’їздив, але мама його в будинок не пустила і розмовляти не стала. Ну і ми не напрошувались.
Два місяці минуло і лиш учора моя друга “мама” зателефонувала з єдиним запитанням: «Чому ви і досі не повернули мені витрачені кошти?».
Я попросила номер карти куди я переведу кошти які я отримала повернувши більшу частину придбаного. А те, що повернути не вдалось я можу повернути, адже ним ніхто не користується.
Потрібно було чути її. Свекрусі не сподобалось, що я повернула придбані нею для онука речі. Вона сказала, що то був подарунок дитині, а я узяла і все в магазини рознесла.
От мені цікаво: хоч у когось такі ситуації були? Чи це вже от така нова тенденція купувати подарунки дитині за твої ж гроші?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
