– І не соромно тобі! – Сказала по телефону Олена, – До тебе так не ставилися! До кого ж звернутися як не до матері? Якби Паша був зараз живий, він би так не вчинив і тобі не дозволив би! Що їм тепер робити? У однієї трирічна дитина, а друга у положенні.
– Нехай до тебе йдуть, – говорю їй.
– Чому до мене? – Не розуміє Олена, – Адже ти ж їм мама? А я лише тітка.
– Тож якщо я – мама, то мені й вирішувати. – Сказала я і поклала трубку.
Я виростила двох дочок, але деякий час тому справді попросила їх переїхати та забрати із собою свої сім’ї і негаразди. Мені набридло тягнути всіх на собі. Я овдовіла і довго сама забезпечувала дочок, доки вони вчилися. Тяжко було, ніхто не допомагав.
– Юля зі свекрухою жити не може, – скаржилася мені моя свекруха, через кілька місяців після того, як не стало мого чоловіка, – тобі добре з власним житлом. А Юля там ділить господарство. Вже двоє дітей у них.
Так мені дали зрозуміти, що жодної спадщини з боку батька моїм дітям не дістанеться. Свекруха відписала свою квартиру доньці. Що ж, маю житло. Мені від батьків залишилася двокімнатна квартира.
Дівчатка мої виросли. Одна технікум закінчує, а друга вже в інституті отримала диплом. Думала, що відпочину.
– Мамо, – п’ять років тому заявила моя старша Кіра, – це Сашко, ми вирішили одружитися. Ти не проти, якщо ми спочатку з тобою поживемо?
Раніше доньки разом у кімнаті жили, а тепер до мене молодша переїхала.
– А грошей у нас немає, – відповіла дочка, коли я запропонувала скинутись на продукти. Важко мені відразу п’ятьох прогодувати. А тут і онука з’явилася, – нам же треба на іпотеку збирати, а я взагалі у декреті поки що!
– Не збираюся я прибирати за чужим чоловіком! – Обурювалася молодша дочка Свєта, – От нехай Кіра і прибирає за своїм Сашком!
– То я ж з дитиною сиджу! – говорила Кіра, – Подивись за малюком, а я приберу!
– Нехай твій чоловік за донькою доглядає. Бо сидить увесь день за комп’ютером! – непорозуміння між сестрами стали звичною справою.
– Хто залишив брудний посуд на кухні? – обурювалася Кіра. – Світлана, йди прибирай, там було чисто!
– Я мила за всіма зранку, а тепер твоя черга! – відповіла сестра.
Я намагалася розподілити обов’язки, щоб хоч якось зменшити розбіжності, але результату не досягла.
Минуло три роки, але на іпотеку старша донька так і не накопичила. Іноді вони давали гроші на продукти. Але весь час повторювали, що в них зовсім не вистачає грошей.
– Мамо, коли Кіра влаштувалась на роботу, ти з неї грошей не брала на їжу, – обурювалася Світлана. – А я чому маю віддавати?
Хотілося перенести холодильник у свою кімнату та повісити замок. Але там і так тісно було двом жити.
Кінець моєму терпінню настав одного дня. Повернулася з роботи, а на кухні сидить Світлана з хлопцем.
– Мамо, знайомся з Антоном! Він приїхав до столиці з області. Ми вирішили розписатися, але трохи поживемо тут.
– Де тут? – перепитую я.
– Тут, – показує вона довкола себе. – До речі, у тебе скоро з’явиться онук, а може, онучка.
– Ви хочете оселитися на кухні? – Запитую я і намагаюся зберегти спокій.
– Ми могли б і на кухні, але Сашка ночами на кухні шурхає, а ми молоді… У кімнаті разом з тобою теж не вийде. І замовкла. Вирішила почекати, щоб я зрозуміла, що потрібно їм кімнату поступитися і на кухню переїхати. Але надії доньки не справдилися.
– У вас два тижні, а потім з’їжджайте. – Сказала я.
– Куди ж ми переїдемо? – сказала Кіра. – Це мій будинок, я прописана у цій квартирі. Нехай Світлана і переїжджає.
– Будеш одна на старості років! – сказали доньки виносячи речі через кілька тижнів.
Відповідати я їм не стала. Думаю, що до старості вони б і з кухні виселили мене. До речі, у мене скоро ювілей – 50 років.
Головна картинка – pexels.
