anna

Сергій говорив повільно і якось завчено. Найприкріше, що я його знала добре і розуміла, що ті слова він виношував у собі довго. Тобто, людина їла моїх страв, одягали

За якусь мить у кімнаті запала тиша і всі очі було направлено у наш бік. Свекруха ж побачивши, що має глядачів, продовжувала, навіть не червоніючи. Я поглянула на

Того разу вона не крилась, а дзвонила і дзвонила. Стіл було накрито, остигала його улюблена рулька в гранатовому соку. “Господи, Анно, ти геть не знаєш меж? – таки

У тиші своєї квартирки я раз по раз набирала номери дітей. Навіть гудки не йшли, одразу виклик скидався. Я знаю, що після того, як придбала їм по будинку

Відрахувавши рівно третину від зарплатні я понесла гроші у наш сховок. Я любила ці моменти: докласти до купки звичну суму перерахувати всі гроші, що там лежать і відчути,

Він навіть очей не став ховати, мовляв, не моє рішення, то які до мене питання? Питаю, чи знав, а він так спокійно і впевнено: “Ну так, без мене

Найприкріше, що чоловік осторонь одразу тримався. Бачте, він відношення до мого житла ніякого не має, якби вирішувати мав право, то тільки про свою власну квартиру, ту в якій

Чесно, я не одразу й почула той дзвінок, адже навколо було шумно. Коли я все ж почула то на екрані висвітились вісім пропущених від свекрухи і ще три

Діти знали прекрасно, що я додому повертатись планую. Звісно, сказати мені вони нічого не могли, але невдоволення і натягнутість у голосах я відчувала. Однак, то були квіточки, справжнє

“Й-уй, Марино, що надумала?” – прибігла сусідка, Нюрка, як тільки новина селом полетіла, – “Та в нашому віці торби на вічний спокій саме час збирати, про душу думати,