– Житло у тебе є? Є! – заявив мій суворий батько. – Професія є? Є! Вперед – на вільні хліби! Все, що міг, я для тебе зробив! Більше ми тебе годувати не збираємося
Батько заявив: «Я зробив для тебе все, що міг. А тепер вперед – на свої вільні хліби…» І мені довелося шукати роботу. Я ніколи не була відмінницею, зірок
– Бувало… Але останнім часом буває, що його по декілька днів вдома немає. І телефон не відповідає. Потім каже мені, що на рибалці був. А то, каже, на роботі товари всю ніч розвантажували. Але я не вірю! І що робити, не знаю
Якби Марійці сказали тоді, три роки тому, що все буде так, як зараз, вона б нізащо не повірила. Як можна повірити? Майже три роки минуло, як вона вийшла
Дійняли жінку останні слова Михайла: «Ні, я спочатку тебе любив, але подивися на себе? Ходиш постійно в одному светрі та джинсах, з тим смішним вузликом з волосся на голові. Ти взагалі на жінку не схожа. Хіба тебе можна любити?». Після того, як Михайло пішов, забравши з собою валізи зі своїми речами, Яна підійшла до дзеркала та поглянула на своє відображення. Ця жінка – це вона. І справді вдягнена у светр та старі джинси, ненафарбована, зачіска
Яна відкрила двері шафи та зупинилась у задумі. Речі старі, нових майже немає… Оце – її гардероб, і це – її життя. Після того, як вона вийшла заміж
Ваня запропонував: «Лесю, моя найдорожча, давай, поки у нас лише по одній дитині, краще зробимо хоч двох із нас щасливими, ніж усіх чотирьох нещасними». Леся, хоч і не любила свого Сергія, не погодилась залишити рідного батька своєї донечки
Батьки Вані та Лесі мешкали по сусідству, сім’ями дружили, тому і діти росли, мов брат і сестра. Ваня був відповідальним за Лесю – стежив, щоб ніхто її не
– Мам, мене Антон тут на морі покинув – схлипувала. – Зі своїм малим. Я не знаю, що робити. Мить мама мовчала, видно, переварюючи новину
Вона пробиралася у вагон, щоб ніхто не бачив. Озиралася навкруги, щоб ніхто її, бува, не помітив. Нервово шарпала за руку свою Марічку, гримала на неї. Бо не до
А ось тепер – треба серйозно поговорити. Про що тут вже говорити, якщо їй нема вісімнадцяти і в неї немає молока, а на руках немовля? – Доню, ти не сердься. Хочу тебе попросити.
Дощ лив як з відра. Поминальний обід завершився. Вони лишилися з Улею удвох – не лише в порожнім залі, але в усьому світі. І без того схожі як
Якось під’їхала до Карпенкової хати фура. Звідти вийшов кремезний чоловік і впевнено попрямував до хати. Звістка, яку приніс гість, вразила діда: його син має в Росії іншу сім’ю. Передав трохи грошей дружині та батькам і просить вибачення, що так сталося
Копати картоплю Карпенки мали із синовим сімейством. Пообіцяв, що привезе свій виводок, наймуть тракторця і за день впораються. Старі кілька днів переживали, чи приїде невістка. Бо щось у
Покоївка привела свого сина в будинок багатія, де обслуговувала святкову вечерю і зачинила його у ванній. Цей день хлопчик згадував усе життя
Покоївка мала обслуговувати святкову вечерю, і їй нікуди було подіти свого 4-річного сина. Багатій, на якого вона працювала, знав, що вона мати-одиначка, тому дозволив привести хлопця в дім.
Її Іванко далеко від рідного дому. Як поїхав на заробітки десять літ тому, так і не бачилися. Де його тільки не носило! Чехія, Італія, Голландія. Прислав фотографії. Будинок в них великий, двоповерховий, басейн на подвір’ї, сад… Кличе її в гості. Та куди в таку далеку дорогу. Тільки подумає про це серце заходиться, а як літаком летітиме?
Прокинувшись, Маруся встала з ліжка, накинула на плечі кожушок, всунула ноги в теплі бурки і клякнула перед образами. “Боженьку мій милосердний, дякую Тобі уклінно за Твою любов до
Марійка за звичкою садила город, тримала свиню, хоч скільки їм треба. Часто зимовими вечорами, сидячи перед телевізором, жінки думали невеселі думи. “Все життя слухала батька, а тепер що?”
Марійка з’явилась на світ кволою – скоріше, ніж мала та й мати її вже була немолода. З малих років дівчинку виховувала бабуся: батько роз’їжджав по новобудовах, мати –

You cannot copy content of this page