nat

«Шшшш…» – шепотить вітер у старій трубі. – Тссс… – літня бабуська вкриває тремтячого уві сні хлопчика ковдрою. Він прокидається від дотику, сідає на ліжку. – Бабусю, не

Добрі люди в деякій мірі просто наївні, як казала моя бабуся: «Біди не знають». Я ж росла в достатку: тато і мама за кордоном, купили по квартирі нам

Хлопець приготував обід. Була субота. Зібрався поїсти, як раптом задзвонив телефон. Дзвонив колега, із яким у них склалися хороші стосунки. Зазвичай вони розмовляли про професійні теми, до тем

Колись від такого сну я б прокинулася схвильована і радісна, але тепер я вже добре пам’ятаю слова бабусі: «Не добре себе бачити у весільній сукні, ще цього року

Я сіла з начальником в таксі і мало не вилетіла з нього – за кермом сидів мій чоловік! Ну, думаю, зараз як щось скаже, то я перед начальником

– Це була остання крапля!, – вигукнув чоловік, бо на нього й справді впала остання крапля з душу і далі лилося з тріснутого шланга, – Ноги моєї тут

– Слухай, Софіє, скажи по правді, я що справді така погана? – Галина Іванівна, нервово крутячи в руках серветку, глянула на подругу. Софія Григорівна мовчки поправила окуляри. Вона

Вже в досить зрілому віці ми з дружиною вирішили придбати будиночок з невеликою ділянкою, практично біля міста, щоб так би мовити, знаходитися в межах інфраструктури і одночасно на

Жити б та жити, та сина ростити, попереду ще скільки років життя. А поряд чоловік коханий, – Тамара сама обрала, з усіх хлопців тільки Михайло й сподобався. І

Галина вже днів п’ять блукала по своєму дачному будиночку та ділянці. Блукала розгублено. Здавалося, щось забула, не доробила, не догледіла. Дачу вона продала. Вона розглядала, торкалася безлічі дорогих