Я виховувалася в інтернаті при живих батьках, вони мене могли забрати на вихідні, а могли й забути. Та я й не дуже хотіла до них їхати, якщо чесно, бо мені в інтернаті було краще.
Оскільки я не була сиротою, то мені після закінчення навчання не дали ніяку квартиру, просто випустили в світ і живи. А як жити? Звичайно, що в добрі і
Донька й так мені зятем тикає, наче й жартома, мовляв, вже така між вами любов та повага, що аж незручно перед іншими подругами. Але як вона дізнається всю правду, що тоді буде говорити – ось це мене цікавить тепер.
Мій зять Роман – дуже уважний, і це стосується усього: він запам’ятає, що ви любите, чого не хочете, про що мрієте. І він не буде сидіти і в
Ми не зізналися доньці, що тоді у нас не лише моя підвіска пропала, хоча чоловік мій аж кипів, що такого зятя донька вибрала. Бо як так – така домашня дівчинка і отаке одразу?
У нас Оля – одиначка і ми люди не бідні, не багачі аж такі, але на хліб з маслом є, і доньку ми в достатку ростили, а вона
Все у мене було б чудово, якби не подруга, яка вирішила, що їй краще підійде мій коханий. Добре, що хоч совість у неї прокинулася та постаралася все виправити.
Я зустріла Дмитра в парку, гуляла з подругами і він підійшов знайомитися. Довго жартували, що в нашому віці це вже підозріло виглядає. Дмитро мав за плечима невдалий шлюб,
Здається я знайшла відповідь на запитання «Чого бідний?». Ситуація для мене дуже дивна і я не розумію, чому людина так зі мною вчинила, адже я їй ніколи нічого поганого не зробила, та й доброго теж. То чому так повелася – для мене загадка.
Я Світлану аж так близько не знала, бо в селі не живу, а вона мені геть не подруга і старша за мене на п’ять років. Я знала, що
Я п’ятнадцять років чекала, коли мій коханий зробить вибір на мою користь. Мені здавалося, що все справедливо, адже Стас покинув мене заради Віки, а тепер має покинути її заради мене.
Коли це все починалося, то я не розуміла в яку ситуацію себе впихаю, головним було те, що я краща за суперницю, а там кілька років і хлопець її
Коли я була мала, то мріяла про те, щоб знайти скарб, як у мультиках і купити багато-багато цукерок, коли ж виросла, то й не думала, що таки скарб знайду, але радості від того не матиму.
Чим старшою я ставала, тим більше мріяла виграти в лотерею чи знайти сто доларів на дорозі, бо життя таке у мене вийшло, що нікому й не побажаєш. Ні,
Я навіть не задумувалася над тим, що може бути по-іншому, адже мама моя з самого малку мене привчала до того, що кухня – це жіноча справа і в хорошої господині чоловік на кухні не крутиться
У мене був свій маленький фартушок і мама пов’язувала мені на голову хустинку, щоб волосся не падало в страву і я мала за іграшки – каструльки й сковорідки,
Каже мені чоловік, що ще біля мене йому жоден день не пройшов спокійно. «Одне й те ж чую: «А Микола вже косить, а Микола вже годину як щось робить, а Микола вже поїхав на роботу!» Думав, що вже на пенсії якось ти будеш інакша, а все й далі так само. Хоч бери й того Миколу виноси вперед ногами!»
І я так обурилася! Бо замість того аби брати приклад з нашого сусіди Миколи, у якого все до ладу та в достатку, він мені отаке каже. Я не
Я загубила обручку, а не те, що собі там свекруха надумала. Але вона вже таке пророчила мені з Миколою, що мені аж дивно ставало. Але от те, як чоловік відреагував на мою згубу, здивувало не лише мене, але й родину.
Не повірите, але свою обручку я загубила на своєму власному весіллі! Каблучка була дуже дорога і я вирішила, що помию руки і її зніму, щоб вона не впала

You cannot copy content of this page