Такого сорому я в житті своєму ще не мала, хоч крізь землю йди, ну їй Богу. Можливо, аби вона чи горланила там, чи слова які казала на мене то було б і легше, але ні ж. Стоїть навпроти і в очі дивлячись спокійно так: “Нащо ви, мамо, от таке по селі розносите? Я до вас, мов до рідної, а ви наговорили казна-чого”.
Рік тому син із невісткою до мене в село перебрались. Жили спочатку в моїй хаті, ще була у нас надія, що все вляжеться. а потім, коли зрозуміли, що вертатись нікуди, то вже й дім купили недалеко від мене.
Невістка у мене вчена. Дуже розумна дівчина з молоду була. Спочатку там у фірмі якійсь працювала, а тепер от за комп’ютером ночами сидить. Коли вона спати встигає я не знаю, бо й в садок малого вона водить і в школу старшу в перший клас. Уроки роблять, ще й біля дому нового такий у неї лад, що в мене за роки життя такого немає.
Про сина не можу нічого такого сказати. Він у місті працював десь. роботу міняв часто, а все тому, що не міг собі до душі занятття знайти. було таке що пів року шукав, але ж знаходив. Правда працював не надто довго, але ж знову таки по співбесідам ходив, не сидів на місці.
Як вони там ото жили, то мені спокійно було. Приїдуть на авто новому, побудуть день, другий і знову їдуть. Сусідки лиш посміхались. Кажуть, що я гарного сина виростила і діти при ньому гарні і дружина краля. Я ні слова не казала, ото тільки головою кивала. Ну не буду ж я усе їм розповідати і про машину в кредиті і про те, що син без роботи третій місяць. нащо воно людям?
Жили вони поки коло мене, то ми багато роботи з невісткою переробили за тих два місяці. Дуже вона роботяща. І хату мені обскребла від набілу і пофарбувала і у хаті скрізь шпалери переклеїла. Де вона ту смолу знайшла, але змішала її з фарбою, ще чогось там додала, то як хату підвела то прямо сусідки до мене досі бігають питають, як то так, що воно на сонці не вигораєі блищить, ніби щойно пофарбоване. А що я? Кажу що то син мені так зробив.
Так от син у мене, не знаю вже й у чому причина, може переїзд так вплинув, ну геть з дивану не встає. Говорить, що життя в селі не для нього і порпатись у чорноземі він не буде. Роботу може знайти, бо люди фермеру потрібні у нас, але він не бажає про це і говорити, для нього то не праця і не заробіток. А оце з компанією місцевою вічно “молодою2 зв’язався. Ходять вулицями туди-сюди хитаються.
Так мені соромно людям в очі дивитись, так соромно. А оце сусідка моя прийшла і питає, що то з сином моїм коється. Ну а що я? Як мала пояснити? Кажу, що з невісткою у них не ладнається, мовляв він ночами працює, а вона ні до води холодної. Так мені поспівчувала Ганя, про те, як її сину не пощастило розповіла, та й пішла додому.
Ото я так і робила тепер. Хто за сина питає, то я те, що тоді Гані казала, то так і повторювала, аби уже нічого не вигадувати. Люди по іншому на мене дивитись почали, поради давали, жаліли сина мого. А оце три дні тому у магазині я стояла, саме з Тоньою, продавцем про оте балакали. Казала вона, що син мій винен їй уже багато, то я й знову про те, що йому важко і на ньому діток двоє і все він сам, на все мусить ночами заробляти, а єдиний час для відпочинку – день. Вдома бути, кажу, не може, бо ж там не все добре.
Ну хіба на потилиці очі є? Говорю оте, а потім чую голос невістки:
— Мамо! Нащо ж ви от таку неправду говорите про мене людям? Я до вас. як до неньки рідної, а ви селом отак про мене?
От якби вона там горланити стала, чи що мені ще казала, може я б і не мала сорому такого тепер. Так ні! Вона собі спокійно те говорила в очі мені дивлячись. Узяла соку дітям і сосисок і вийшла.
Я а нею побігла, щось пояснити намагалась, а вона ніби й не чула голосу мого. Ішла собі низько олову опустивши і лиш ближче до себе онука мого меншого тулила.
А тепер мені хоч із хати не виходь. Невістка ж моя вигрузила усі речі свої з того дому сіла в авто і нікому нічого не пояснюючи поїхала у невідомому напрямку з дітьми. Сина мого самого лишила. Я до неї дзвоню, але трубку вона не бере.
А мені тепер як бути? Син селом вештається, а я й з хати вийти не можу, бо люди дивлячись на мене посміхаються і головою хитають. Не знаю. що їм та невістка такого наговорила, бо я коли починаю кому на неї жалітись, що мого синочка лишила, то кажуть, що правду знають і просять мене казок не говорити.
От тепер хоч самій з села виїжджай. Втратила я авторитет. Але то не так мене дошкуляє, як синова поведінка. нічого робити не хоче, лиш приходить зрідка проспатись у коридорі і все.
Що тепер робити, як невістку повернути? Підкажіть люди, бо як же ж я стара з ним сама впораюсь?
Олександра К.
23,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
