fbpx
Історії з життя
Такими жінками можна тільки захоплюватися. Не чіплялася за невірного чоловіка, не побоялася залишитися одна з дитиною і виховала чудового сина. Одна з нуля розкрутилася з крихітного підвальчика біля будинку до мережі столичних кав’ярень. І виглядає завжди на мільйон. В житті не скажеш, що у неї дорослий син. І вже тим більше не припустиш, що вона – ровесниця мого пом’ятого співрозмовника в потертих кросівках і з плямою на куртці

— Не знаєш, Інка так досі заміж і не вийшла?

Ми сиділи на лавці біля дитячого майданчика, і пили каву з картонних стаканчиків. Колись навчалися разом, а зараз зустрілися на п’ять хвилин у справах і тепер перекидалися черговими фразами.

Інна була нашою спільною знайомою. Я знала, що вони завжди одне до одного не рівно дихали. Втім, це було давно. Оскільки її квартира в цьому ж житловому комплексі, не дивно, що ми її побачили, коли та виходила з під’їзду. Легка і красива, в яскравому, модному пальтечку, вона втекла сходами, і каблучки зацокали по плитах бруківки.

— Не знаю, — посміхнулася я. — Начебто ні.

Я знала, що в минулого  місяця вона літала в Дубаї з одним імпозантним хлопцем. Але не видавати же жіночих секретів. Тим більше, сильно обпікшись в молодості, вона тепер не поспішала в новий вир серйозних стосунків.

Такими жінками можна тільки захоплюватися. Не чіплялася за невірного чоловіка, не побоялася залишитися одна з дитиною і виховала чудового сина. Одна з нуля розкрутилася з крихітного підвальчика біля будинку до мережі столичних кав’ярень. І виглядає завжди на мільйон. В житті не скажеш, що у неї дорослий син. І вже тим більше не припустиш, що вона – ровесниця мого пом’ятого співрозмовника в потертих кросівках і з плямою на куртці.

– А ти все робиш вигляд, що тобі все одно? – підморгую йому.

—Та не те, що б. Просто ти уявляєш, скільки потрібно грошей, щоб її утримувати? Вона ж на бензин тільки які бабки спускає… – ми дивилися, як Інна щось складала в багажник свого новенького кросовера.

«На метро, ​​звичайно, дешевше», — дуже хотілося сказати йому у відповідь, але я ще намагалася бути доброзичливою.

— Я думаю, якщо вона на машину заробила, то і на бензин теж, як-небудь…

— Заробила, — хмикнув він. — Я б теж так заробив. Так, боюся, у мене не вийде. Ротовий апарат інший. Машина, одяганки, салони там всякі ваші жіночі. А ще син у неї — теж нахлібник.

«Спокійно, Іполите, тримай себе в руках», — говорила я собі, але виходило погано.

— Слухай, чого ти такий… гидоти стільки наговорив! «Нахлібник» .. «Ротовий апарат»… Та вона ж тільки виглядає тропічним метеликом. А насправді працює і днями і ночами. І сина, між іншим, у Варшаві вчить. Не соромно тобі?

— Ось! Всі ви, баби, такі. Бізнес-леді проклятущі. Вдома днями не буваєте, замість того, щоб суп нормальний зварити та шкарпетки чоловікові випрати. А потім холодними ночами виєте в подушку на самоті. Спочатку станьте нормальними, а вже потім чекайте, що вас заміж візьмуть. А інакше – Не плачте!

І тут мені стало дуже смішно. І чомусь згадався старий анекдот, як сантехнік, раз по раз, пірнав в каналізацію, а потім самовдоволено говорив інженеру: «Вчися, поки я живий! А то так і будеш все життя мені ключі подавати».

Але… Чоловік завжди правий — просто за фактом народження. І його логіка завжди спирається тільки на факти. А чоловіча упередженість… ні, не чули.

А Інка… Інка зачинила багажник, побачила нас, секунду подумала — підходити чи ні… Потім помахала рукою, кинула на переднє сидіння сумочку, вартістю в місячну зарплату того, хто так боїться її утримувати, яку з легкістю купила собі сама, і повернула ключ запалювання.

Не інакше, як поїхала плакати…

Автор: Тетяна Лoнська.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page