Тієї ночі я спала не надто добре, якесь дивне почуття тривоги і ще бабуся наснилась. Сидить вона як я її пам’ятаю, старенька, але із розплетеним волоссям коло вікна. Поглянула на мене тужливо і каже: “Нічого я зі свого віконечка не бачу. Темно так”.
Прокинулась і кажу чоловіку що треба у село моє хати. Ми там лиш на проводи і буваємо, але раз на два роки, бо мама моя у іншому місці спочиває. а рідня чоловіка у іншій стороні. Тож один рік їздимо до моїх у один кінець країни, а в інший до його на Закарпаття.
Коли ми приїхали до села, одразу поїхали на місце вічного спочинку бабусі. Не були ми там півтора року. А там дерево стале повалилося прямо на бабусин пам’ятник. Це вона й мала на увазі! Ми знайшли чоловіка місцевого з пилою, навели там порядок, усе прибрали і вже мали їхати, як вирішили подивитися, як там дім бабусі.
Справа в тому, що ми люди літні вже, обом під сімдесят. дім бабусин хоч і на мене оформлено, але ми ним ніколи не користувались. У цьому селі багато порожніх будинків, наш не виняток. Справа в тому, що молодь уся в місто вибралася, а продавати будинки нема сенсу — копійки за них пропонують. Ось і стоїть колишній красень пусткою.
Під’їхали і очам своїм не повірили – у вікнах світло.
— Ми ж нічого не поплутали? – Уточнив чоловік.
– Ні! – кажу впевнено. – я й з очима заплющеними тобі скажу де та хата, я тут виросла.
Підходимо до хати і бачимо, що дім тось у порядок привів. Вікна пофарбовано і хату підведено. Стукаємо у вікно а виходить жінка і чоловік із нею. Поздоровкались, запитали хто і що.
Виявилось, що вони приїхали у наше село влітку ще. Староста не мала нашого номеру, а дім був у хорошому стані, адже ді мій був головою колгоспу і все було на совість зроблено. та й ми його славно “законцервували”.
— Ви пробачте, але нам сказали, що господарі сюди й не навідувались ніколи. Та й не знали, чи є ви живі, бо ж ні з ким із тутешніх ви зв’язків не підтримували.
Того вечора вони нас нікуди не відпустили, залишили у себе на ніч. Я спала на своєму старезному ліжку в якому бачила солодкі сни ще за життя бабусі. яТривоги не було. Наснилась бабуся, усміхнена із мальвами в руках. Вона нічого не говорила, але я все зрозуміла.
Наступного ранку ми з чоловіком знайшли сільського старосту і я написала розписку про те, що віддаю хату тим людям і нібито отримала від них якусь плату. Кли повертались, я зайшла у магазинчик місцевий і серед насіння різного побачила пакетик підписаний від руки: “Мальви рожеві”. Одразу придбала його і попросила нових власників дому посадити їх десь на подвір’ї.
Я думала таке не можливо, але схоже що бабуся сама привела нас до своєї хати, аби ми все те зробили. А я й щаслива, тепер труд моїх любих бабусі і дідуся не пропаде намарне.
11,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
