Три місяці моя мама слізно вмовляла нас приїхати, розповідала, як скучила за нами, як хоче побачити онуків, а коли ми приїхали, то зустрічала нас так, ніби це ми до неї напросилися, а їй нічого такого й не треба.
Розумію, що вона звикла вже жити сама, але навіщо тоді було нас звати? Спілкувалася б і далі телефоном. Внуків я їй і на фото показала б.
Їхати у такий час не тільки далеко, а й не надто безпечно. П’ятсот кілометрів з двома дітьми не надто весела задача. Алемоя мама так просила, що й камінь розтанув би.
— Я вже літня людина. Час такий. що й не знаю, чи доживу до наступної зустрічі. Приїдь, доню. Приїдьте усі, дай діток обійму, тебе, зятя.
А приїхали ми тільки заради того, аби вислуховувати постійні невдоволення.
Ми з мамою живемо у різних куточках нашої країни. В гості один до одного ми їздимо дуже рідко. Мама важко переносить дорогу, а я наприкінці першого декрету одразу за другим дитям пішла мені було не до поїздок.
Зараз молодшому виповнилося два роки, дорогу начебто непогано переносить, і ми вирішили ризикнути. Я чекала на теплу зустріч, весь час, судячи з маминих слів, тут так чекали, а на ділі вийшла зовсім інша картина.
Мама нас не зустріла. ну добре. самі дістались її дому. Був ранок, тому діти ще вередували, мама теж була не в дусі. Ми її розбудили.
Вона сухо привіталася, показала нам кімнату, видала інструкції, де і що знаходиться, а сама пішла досипати, бо ми надто вже рано її розбудили.
Ну добре. Ми душ прийняли з дороги, дітей погодували, потім й самі лягли спати, бо в дорозі поспати не вдалось, діти не спали.
Прокинулися, мама ще спала я пішла готувати їжу, зауважила, що холодильник не порожній, але близький до цього. Відправила чоловіка до магазину.
Доки мама з ліжка встала, ми поїли, я приготувала вечерю для всіх, причому постаралася зробити її святковою, тому що судячи з стану маминого холодильника, вона нас не дуже й чекала.
Просто у свекрухи до нашого приїзду в холодильнику завжди стільки всього наготовлено, що вільного місця немає, хоча вона живе в передмісті і ми бачимося досить часто. А тут залишки супу, деякі овочі, молоко та банки з консервацією.
Мама ж моя хвилин п’ятнадцять посиділа з онуками, подарувала їм великі цукерки, повечеряла з нами, неохоче підтримувала бесіду, а потім пішла до своєї кімнати.
Я пішла за нею, щоб спитати, що сталося. Раптом вона почувається зле. Але мама відповіла, що просто не виспалася.
– Ви ж так рано приїхали, поки втовклись, а в в тебе ще чоловік хропіти почав. Звичайно, я не виспалася, – пояснила мама.
Думала, що наступного дня буде краще, вона виспиться, онукам приділить увагу, зі мною поспілкується, але мама проводила з нами максимум тридцять хвилин за вечерею, а потім йшла до себе відпочивати.
Чоловік дивився на це здивовано, а мені було дуже неприємно. Ми навіщо сюди з дітьми зривалися? Щоб повз мамину кімнату навшпиньки ходити?
Її не влаштовував галас, який роблять діти, не подобалося, що ми з чоловіком не лягаємо о десятій вечора спати. Їй усе заважало та не подобалося.
Натомість у день від’їзду вона зітхала, що ми мало погостювали, вона з онуками не поспілкувалася. У мене очі на лоба – мало погостювали? Ми тут чотири дні були, вона жодного разу не виявила бажання з онуками нормально поспілкуватися. Лише зауваження робила.
Я вирішила їй висловити все, що накипіло за цей час, але мама дивилась на мене здивовано. а потім аж сльозу пустила – донька не вміє дякувати.
Ми поїхали, а мама зараз уже питає, коли ми знову приїдемо у гості.
Та ніколи, бо ж воно того не варте. Почували себе не бажаними гостями, а нав’язаними. Навіть перед чоловіком незручно.
19,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
