fbpx
Історії з життя
Ці слова зачепили Аню. «Як же я могла забути про його сім’ю?» — з подивом подумала вона. Вони і справді ніколи не говорили про неї.

Правильне рішення!

— Ань, ти ж добре малюєш, так?

— Ну так, я раніше в художню школу ходила, правда не закінчила. А що?

— Та наші активісти хочуть оформити зал до Нового Року, обіцяють підготувати, якусь святкову програму. Так ось, спитали, а я й згадала про тебе. Вибач якщо що.

— Все гаразд, Марійко. Я не проти, можу допомогти.

І справді, в обід до Ані підійшли колеги з відділу кадрів і попросили намалювати кілька плакатів разом з якимось Сергієм з іншого відділу.

— Звичайно, я допоможу. Де знайти Сергія? — запитала Аня.

— Він у конференц-залі. Підходь до 6 вечора, ми вам все віддамо і розповімо, що потрібно намалювати.

Аня постукала і увійшла до кімнати рівно о 18.00 і застигла від подиву. Поруч з дівчатами з відділу кадрів стояв, мабуть, Сергій і у нього були такі риси обличчя, що Ані захотілося відразу написати його портрет.

— А ось і Аня! Сергій, знайомся. Ось, що потрібно намалювати. Зможете?

— Так звичайно зможемо! Аню, приєднуйся. Давай швиденько все зробимо. Бо мене вдома хлопці чекають.

І вони занурилися в роботу.

Аня і не помітила, як за якусь годину розповіла Сергієві про себе геть усе. Навіть те, що ніколи не розповідала подругам. З ним було легко і весело. Звичайно, за один день вони не впоралися, тому залишилися малювати і на другий, а потім і на третій.

— До Нового Року впораєтесь? — жартували колеги з відділу кадрів.

— Звісно. До Нового Року точно все буде готово! — відповідали Сергій і Аня.

Аня боялася, що як тільки вони закінчать свою роботу, то Сергій перестане з нею спілкуватися і навіть трохи тягнула час. Але потім вони почали разом ходити на обіди, гуляти в парку поруч з роботою і Аня розслабилася. А ще вона закохалася.

І ось відгримів корпоратив, пройшли довгі новорічні свята. Аня просто бігла на роботу, щоб знову побачити Сергія.

— Я так скучила! — сказала вона.

— Я теж, — Аня бачила, як очі Сергія світилися любов’ю. — Давай сьогодні пройдемося по нашому парку після роботи?

Аня кивнула.

— Аню! Ось ти де? Про що шепочетесь? — поруч з ними несподівано виник один з колег.

— Та он, Аня пропонує мені попозувати для портрета. А я поки відмовляюся, — посміхнувся Сергій.

— А я б не відмовився. Аня у нас дівчина красива! Хоча так, тобі не можна, у тебе ж сім’я.

Ці слова зачепили Аню. «Як же я могла забути про його сім’ю?» — з подивом подумала вона. Вони і справді ніколи не говорили про неї.

— Так я чого тебе шукав, Аню, тебе там начальство викликає.

— Спасибі, — пробурмотіла та.

— Анно Володимирівно, ви ж знаєте, що у нас є головний офіс в іншому місті?

— Знаю, — мляво сказала Аня.

— Так от, там їм потрібна співробітниця на таку ж посаду, яку ви займаєте тут. Зарплата там вища. Завдання масштабніші. Є перспектива кар’єрного росту. Тож я пропоную вам переїхати туди.

— Як переїхати? — тьохнуло серце Ані.— Як?

— Ну так. А що вас тут тримає? До мами будете приїжджати на вихідних. Квартиру вам там дадуть, тимчасову. Потім можливо купите свою, в компанії є безвідсоткова розстрочка…

— Мені треба подумати, — сказала Аня.

— Звичайно звичайно. Чекаю вашого рішення до кінця місяця.

А ввечері Аня знову гуляла з Сергієм по засніжених алеях. Вони дивилися на дерева, покриті важким снігом і їм здавалося, що вони потрапили в казку. І звичайно ж вони багато сміялися.

Раптом подув вітер і Аня відчула якийсь дискомфорт в оці.

— Ой! — сказала вона.

Сергій одразу ж опинився поруч:

— Тобі щось потрапило в око? Дай подивлюся. Та начебто нічого не бачу. Спробуй поморгати.

Їхні обличчя були так близько, що Сергій потягнувся до неї, але Аня м’яко його зупинила. А потім він став на коліна, зізнався їй у коханні і запропонував руку і серце. Аня була щаслива.

«Він мене любить, любить, любить!» — повторювала вона про себе.

Звичайно ж їй хотілося сказати «так». Але в серці була маленька ранка, яка з кожним днем розросталася і шепотіла їй: він не один.

Вона знала, що варто їй погодитися, він піде до неї. Назавжди. І вони будуть щасливі рівно стільки часу, скільки захочуть бути разом.

Вона знала, що вона всемогутня, але.

Одного разу вони були в торговому центрі і проходили повз дитячий відділ з іграшками.

— О! Дивись який набір лего. Я як раз хотів Мишкові такий купити! — радісно промовив Сергій.
І в цей момент Аня зрозуміла: це кінець.

Вона стояла поруч з Сергієм, поки він оглядав всі набори, але була не з ним. Вона була маленькою дівчинкою, яка сиділа за шкільною партою і писала твір: мої вихідні разом з татом.

Всі інші діти були з повних сімей і лише у неї батько пішов до іншої. А вона казала всім, що він постійно у відрядженнях. Аня пам’ятала свій заздрісний погляд, коли за подругами приходили батьки. Звичайно твір вона написала на відмінно, не дивлячись на те, що він був про батька, якого Аня майже ніколи не бачила. Вчителька знала, що ніякого батька у дівчинки немає, однак зберегла її таємницю.

«Хіба я хочу, щоб він йшов від своїх дітей? Хіба я хочу такої долі для них?»

Аня тихенько пішла у сусідній відділ. Сховавшись за стелажем вона бачила, як Сергій, помітивши, що її немає поруч, почав крутити головою на всібіч. Кинувся в один бік, потім у інший. Дістав телефон і набрав номер Ані. Так і недочекавшись відповіді, він пішов, поклавши руки в кишені і сховавши підборіддя в комір куртки. Аня просто стояла і плакала.

— Дівчино, я можу вам чимось допомогти? — до неї звернувся консультант.

—Так, так. Можете дати мені води?

Аня стояла в підсобці, тримаючи склянку в тремтячих руках. Вона відчувала, що всі почуття, які вона сховала кудись далеко, піднімаються вгору і виходять разом зі сльозами, їй стає легше.

Через 20 хвилин вона зателефонувала своїй подрузі:

— Наталю, ти вдома? Я до тебе зараз приїду. Мені потрібно з тобою поговорити.

А потім набрала номер свого начальника:

— Здравствуйте, це Анна Володимирівна. Так, я прийняла рішення і готова зайняти ту посаду, яку ви пропонували.

А потім вона вирішила піти з магазину, галасливий, яскравий натовп підхопив її і поніс до виходу. Аня йшла і думала про те, що прийняла правильне рішення.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page