Моїй старшій дочці цього року виповнилося 16 років, а син на чотири роки молодший. З їхнім батьком ми розлучилися кілька років тому. Все пройшло тихо та мирно. Наша сім’я розпалася, бо, на думку колишнього чоловіка, я зосереджена лише на дітях. Хоча насправді він мав іншу жінку, до якої він хотів піти. Дітям про причини ми не розповідали, воно їм не потрібно зовсім. Вони спочатку переживали, а потім звикли до того, що батьки просто живуть окремо.
Чоловік переїхав на орендовану квартиру разом зі своєю новою співмешканкою. Дітей він не запрошував, щоб вони з нею не перетиналися, тому зустрічалися вони з татом на нейтральній території. Чоловік часто приїжджав до нас – я цьому не перечила. Але все одно згодом діти дізналися, що тато побрався з іншою жінкою. Звичайно, вони переймались, навіть спочатку бачитися з ним не хотіли. Але незабаром помирилися і домовилися, що його нова дружина ніколи не лізе у їхні стосунки.
Не знаю, як так вийшло, але і у мене з’явився кавалер. прекрасний чоловік з яким ми були друзями протягом багатьох років. Він був жонатий, але овдовів. більше того, він пропонує мені створити родину. Я вже була готова до цього кроку, адже кохала його і за стільки років дружби, прекрасно знала цю людині і його життєві принципи були мені близькими, як і переконання.
Але як же я здивувалась, коли мої діти заявили категоричне “ні”. Вони в один голос заявляют, що не хочуть, аби я виходила заміж.
— Ти наша мама. Ти про нас подумала? – говорить старша донька. – Як нам бути? у тебе родина, а ми?Г
Я на роздоріжжі. Як вчинити, адже коханий уже й дім для нас усіх придбав. Втратити зв’язок з дітьми але мати особисте життя. Чи забути про себе, адже я перш за все мама.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
