Дмитро і Марія недавно відзначили срібне весілля. На шикарному застіллі в хорошому ресторані друзі і колеги вітали пару з річницею весілля і перераховували всі їх досягнення. Величезна квартира в центрі міста, упорядкована дача, два новеньких позашляховика в сім’ї, чоловік при високій посаді, дружина, якій ніколи не потрібно було працювати, була за ним завжди, як за кам’яною стіною. Але, було одне «але»: у подружжя немає і ніколи не було дітей.
Якось давно Марія була носила двійнят, але щось пішло не так і їм не судилося стати батьками. Після цього випадку стати матір’ю у жінки більше не виходило. Марія багато разів вмовляла Дмитра взяти дитинку з сиротинця, тa чоловік був категорично проти, для нього було дуже важливо, щоб дитина була рідною.
Дмитро міг би покинути дружину і мати дітей з іншою жінкою, але він був занадто порядний для цього, тому все життя гнав від себе ці думки. Він навіть ніколи не стрибав у гречку, але ось в сорок п’ять все ж почав заглядати на іншу. Дмитро закохався, як хлопчисько в свою власну секретарку. Оля була молодшою на десять років, розлучена і тому із задоволенням відгукнулася на упадання свого начальника. Через кілька місяців їх стосунки вилилися в випадкову, але бажану звістку – Оля при надії.
Дмитро не знаходив собі місця, коли дізнався від Олі, що скоро стане батьком. З одного боку він був шалено щасливий, з іншого – вважав, що чинить не порядно по відношенню до Марії, яка, звичайно, навіть не здогадувалася про витівки чоловіка. Що ж робити?
Дмитро довго думав, він не міг покинути дружину, але не міг і відмовитися від своєї власної рідної дитини. Залишити все як є і бути татом “вихідного дня” чоловік теж не хотів: ну не те це зовсім, дитину потрібно виховувати щодня і насолоджуватися цим процесом, тим більше, що чекав він цього все своє життя.
Тоді у Дмитра виник план. Він вирішив передати свою дружину в чиїсь «надійні» руки, щоб і їй було добре, і він не переймався докорами сумління, що залишив її саму. Дмитро швидко знайшов кандидатуру, його друг Анатолій завжди був небайдужий до Марії. Він, правда, був старший, але давно вже розлучений і в стосунках ні з ким не перебував. Не довго думаючи, Дмитро запросив Анатолія на обід в ресторан і відразу, без передмов, підніс йому суть проблеми:
– Друже, виручай! Потрібно дружину прилаштувати в «надійні» руки.
Чоловік розповів про свою інтрижку, про довгоочікувану дитину і про свій страх залишити Марію одну.
– Дмитре, так, мені, звичайно, дуже подобається твоя дружина, я не відмовлюся від шансу зблизитися з нею, але як ти собі все це уявляєш? Марія не з тих, кого можна схилити до подібного при живому то чоловіку!
– Анатолію, я вже думав над цим. Так, Марія навряд чи може бути невірною. Мені доведеться все ж зізнатися їй у скоєному і подати на розлучення, а твоє завдання бути поруч з нею, коли вона буде сумувати, пожаліти, приголубити, вислухати, дивись і знайде вона в тобі опору.
Зробили все, як домовилися. Дмитро пішов від дружини до секретарки. А Анатолій не відходив від Марії, щоб допомогти їй пережити розлучення. Жінка справді оцінила ставлення, і через якийсь час Анатолій зробив Марії пропозицію. Жінка погодилася вийти за нього заміж, але тільки за умови, що вони візьмуть прийомну дитину, а краще двох.
Через два роки Дмитро і Марія випадково зустрілися в парку, сім’ями. Дмитро з Олею везли в колясці півторарічну Машу, а Марія з Анатолієм вели за руки шестирічного Діму і дев’ятирічну Юлю. Побачивши колишнього чоловіка, Марія радісно замахала йому рукою. Сім’ї зупинилися посередині алеї.
– Вітаю! Дмитре, давно хочу зателефонувати тобі, щоб сказати одну річ, але все соромлюся. Загалом, спасибі, спасибі тобі велике за те, як би це безглуздо не звучало, за те, що ти вибрав іншу. Якби не ти, зараз би у мене так і не було моїх чудових дітей! Шкода, що ти не зробив цього раніше! Стільки років прожито даремно!
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
