У моєму домі, під приводом усіє нинішньої ситуації, оселились 2вічні” гості. Уже рік як я готую їсти, перу, мию і прибираю за ними. Не повірите, але вони, навіть ложки собі до обіду не візьмуть, з каструлі самі їсти не насиплять, бо в домі є господиня, а вони по чужих шафках ритись не привчені і не навчені.
Щойно розпочалося усе це, то до нас із-під столиці приїхали жити батьки чоловіка. Тоді це здавалось дуже розумним рішенням, адже вся родина вкупі і якщо що, не потрібно буде метатись туди-сюди, аби зібратись для швидкого виїзду де-інде.
Вони планували трохи пожити в нас, а потім, як все це вляжеться, назад поїхати до себе. Адже у них в селі дім свій великий і господарка яку вони на сусідку залишили. Ми їх чудово розуміли і підтримували таке рішення, більше того я сама на такому наполягала.
Минув рік, уже все у нашому регіоні більш-менш вгамувалося. Тільки от батьки не збираються з’їжджати додому. Більше того, вони позбулись господарства і замкнули хату, забивши вікна дошками, аби ніхто не вліз за їхньої відсутності. Привід все той же, ще й додалось те, що їм самим ніби лячно, а біля нас спокійніше.
І все б нічого, але вони увесь рік поводяться так, ніби щойно у дім увійшли. ні до холодної води. Свекруха навіть каструлю жодну досі не помила, не підмела ніколи.
— Ой, – каже вона. – Не хочу я оцих непорозумінь. У домі одна хазяйка є і іншої не потрібно. а то почнеться: суп не досолила. Забагато картоплі кинула, тарілки не так помила. Знаю я, сама біля свекрухи прожила п’ятнадцять років. Нікому не побажаю. Краще я нічого не чіпатиму.
А батько чоловіка навпаки – ще той вихователь. Ходить по дому та всіх вчить, як правильно що робити. Навіть чоловіка це вже почало діставати і він намагається усамітнюватись десь у кімнаті, аби не вступати в дискусію з батьком.
Говорила я з чоловіком, просила, аби поговорив із батьками, але він каже щоб я сама сказала їм, що настав час з’їжджати. Але чому це маю робити я? Це ж його батьки!
Я вірю, що скоро все це скінчиться і роблю все, аби наблизити той день але, мабуть ще довго нам доведеться боротись із сусідами. І так важко, а тут ще й у домі спокою ніякого.
Чоловік не хоче здатися поганим сином, адже: “Як я можу вказати на двері рідному татові і мамі в такий час?”.
Але він прийшов з роботи і розчинився у квартирі, а на мене чекає гора посуду, прибирання, прання і готування сніданку і вечері для восьми чоловік.
І як же мені тепер бути?
01,03,2023
Головна картинка ілюстративна.