Мені 48 років, з них 25 – в шлюбі, виховали з чоловіком доньку і сина. Навесні, коли всіх закрили на самоізоляцію, несподівано прийшло усвідомлення, що нам з чоловіком і поговорити особливо немає про що: з ранку поснідаємо і розходимося по своїх кімнатах, де займаємося кожен своїми справами.
Через тиждень це вже стало реально напружувати – погодьтеся, ненормально, коли чоловік і дружина за весь день навіть не відчувають потреби поспілкуватися один з одним. Я, як людина емоційна, вирішила обговорити з чоловіком цю проблему. Виявилося, його цілком все влаштовує, що мене ще більше зачепило.
Словом, вирішила я звернутися за допомогою до сімейного психолога. Олена Олексіївна здалася мені спочатку дуже приємною жінкою – уважно мене вислухала, все докладно розпитала і в наступний раз рекомендувала прийти з чоловіком. Чоловік погодився не відразу, але коли я почала насідати – поступився (він у мене чоловік поступливий).
Прийшли разом, поговорили на якісь загальні теми, а в кінці прийому Олена Олексіївна сказала, що наступного разу нам потрібно прийти окремо. Спочатку мене це не насторожило – навпаки, я зраділа, що чоловік погодився продовжити заняття. Але коли психолог почала радити нам деякий час пожити окремо, я подумала про щось недобре. Запропонувала чоловікові більше до неї не ходити, але він несподівано сказився і обізвав мене ненормальною, яка сама не знає, що хоче.
В глибині душі відчуваю, що ця Олена Прекрасна поклала око на мого чоловіка. Спочатку довідалася, де він працює і скільки заробляє, а потім запропонувала роз’їхатися – ну хіба це нормально? За кого вона мене має – за святу наївність, яка віддасть їй чоловіка на блюдці з блакитною облямівкою? Та й взагалі, психолог – це ж майже лікар! А вона замість допомоги чужі сім’ї руйнує… Що порадите? Як тепер їх рознімати?
Фото prostooleh. ru.freepik.com.
Ксенія, 48 років.
