fbpx
Історії з життя
Вчора з чоловіком на гостину до його друга ходили. Так я звідти вийшла плачучи. Нас не просто образили в чужому домі, це навіть щось більше і не хтось там, а господар дому, якого ми власне і прийшли вітати з ювілеєм

Вчора з чоловіком на гостину до його друга ходили. Так я звідти вийшла плачучи. Нас не просто образили в чужому домі, це навіть щось більше і не хтось там, а господар дому, якого ми власне і прийшли вітати з ювілеєм.

Зразу скажу, що Юрко не є багатим, та він і середнього достатку, власне, не має. У квартирі ремонт не робився років тридцять, за ручки дверей узятись неприємно – чорні і слизькі. Він проживає з мамою.

Я ніколи раніше у них на гостині не була і цю людину знала лиш, як грамотного співробітника чоловіка. Мій Сашко його дуже поважав. Юрій виконував свою роботу чесно, акуратно і завше вчасно. Сашко міг довго обговорювати з ним нові проекти і це не було пустослів’я – вони створювали справді унікальні речі разом.

Отже, коли отримали запрошення на ювілей погодились з величезною радістю. Подарунок купувала я. У одному з торгівельних центрів придбала досить дорогу бритву від одного з провідних виробників техніки. До речі, такої навіть у чоловіка немає.

Заходимо ми у дім, а там уже людно. Гості сидять довкола щедро накритого столу. Страви з мого дитинства і запах той же – видно мама Юрка сама все й готувала. Привітали ювіляра вручили подарунок і пройшли до столу, куди нас гостинно припрошували.

Юрко поважно зайшов до кімнати і почав при всіх гостях розпаковувати подарунок. Коли зрозумів, що саме отримав – відреагував геть несподівано:

— Так, бритва?  Угу угу. Ну так, з чим ще до чоловіка неодруженого йти, так? А хто обирав? Одразу видно, що дружина. Ну так, річ дорога і функціональна на це пані розраховувала, так?

Я вже сиджу і не знаю, чи посміхатись, чи ображатись. Ніби й не хвалить, але й не лає. Далі гірше:

— От я коли щось купую передивляюсь відгуки у інтернеті, вивчаю історію фірми, дізнаюсь чи зможу комплектуючі купити, якщо що. А ви цим цікавились, чи так узяли те, що перше на очі потрапило і де більше нуликів було?

Чоловік здивовано поглянув на господаря і запитав, що на нього власне найшло. Ніби й жартома, але все ж серйозно сказав, що може йому зараз тисячу тицьнути, а цю бритву собі забрати – давно про таку мріяв усе ніяк не міг наважитись купити таку дорогу річ.

Гості в цей час уже всі сиділи на різних сайтах і читали відгуки. Уявіть собі таке! Почалось жваве обговорення тієї клятої бритви. А господар ходив туди сюди перед столом і голосно читав інструкцію до виробу.

Театр абсурду якийсь.  Ми з чоловіком переглянулись і зрозуміли одне одного без слів. Вийшли з-за столу і не слухаючи нікого почали збиратись, аби вийти геть. Я плакала лиш ми вибрались з того дому. Це було настільки неприємно, наскільки це узагалі можливо.

Наступного дня Юрій почав вимагати у мого чоловіка чек, адже без нього комплект документів до бритви не повен. Сашко запитав чи той її повертатиме, на що отримав негативну відповідь:

— Ні, – каже, – буду користуватись. Звісно це геть не така яку я обрав би для себе, не завжди ціна і випендрьож відповідають за якість, але вже, шо принесли то принесли.

Я так нічого і не зрозуміла. Але на наступне святу даруватиму усім подарунковий сертифікат. Ну його, хай уже самі вирішують, що для них хороша річ.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головна картинка – pexels.

 

You cannot copy content of this page
facebook