Нещодавно я вийшла заміж. До цього жила з майбутнім чоловіком без штампа близько 4 років. Ми не поспішали, тому що вважаємо, що сім’ю потрібно створювати тільки коли для цього створені всі умови. Тому весь цей час ми працювали, намагалися відкласти на перший внесок на власну квартиру і на нормальне весілля. Просити щось у його або у моїх родичів нам совість б не дозволила.
І ось, через 4 роки цивільного шлюбу, ми нарешті вирішили відгуляти весілля. Хоча ми змогли собі дозволити тільки скромне свято, це все одно була довгоочікувана і радісна для нас подія. Але родичі чоловіка з самого початку висловлювали своє невдоволення організацією свята: їм не сподобалося те, що ми вибрали місце на околиці, куди їм потрібно довго їхати. Але замість того, щоб допомогти орендувати ресторан (нехай навіть в якості весільного подарунка), його батьки заявили нам, що плановий захід – це не свято: «Ви і так живете як чоловік і дружина, і штамп про шлюб нічого не змінить». Свекруха навіть їхати на наше весілля відмовлялася, і її довелося вмовляти.
Ми розуміли, що організували досить скромний захід, тому на дорогі подарунки не розраховували, проте кожен з гостей що-небудь подарував… Кожен, але не близькі родичі чоловіка! Ці люди прийшли на свято з таким виглядом, ніби ми ще повинні бути їм за це вдячні. Його сестра і брат подарували нам набір солодощів, який пізніше самі з’їли, а мати з батьком не подарована взагалі нічого.
Весь вечір свекруха зі свекром поводились як господарі свята: вимагали до себе підвищеної уваги і вичитували мене за те, що салати з майонезом – це минуле століття і краще б замість покупки весільних нарядів ми накрили нормальний стіл.
Після свята пройшло близько 3 місяців, я постаралася забути про погане і налагодити контакт з родичами чоловіка. Адже врешті-решт, подарунки даруються на особистий розсуд і докоряти їм через те, що не вважали за потрібне нічого купувати – не можна. Але буквально кілька днів тому я дізналася, що вони збираються купувати своїй онучці на день народження машину.
У моїй голові це ніяк не вкладається: чому вони вважають, що 18-річній дівчині нова машина важливіша, ніж подарунок на весілля сина (не кажучи вже про те, щоб фінансово підтримати молоду сім’ю)? Намагалася поговорити про це з чоловіком, але він втікає від цієї теми. Тепер мені здається, що від родичів з боку чоловіка не варто чекати нічого хорошого, і що вони і спадщини його позбавлять на догоду улюбленої онуки…
Чи варто взагалі спілкуватися з такими людьми?
Фото – ілюстративне.
