Минулий Новий Рік Олена згадуватиме ще довго. Відрядження затяглося, довелося здати квитки та залишатися ще на день у столиці. Засмучена, вона зателефонувала Вікторові:
– Привіт! Семченко сьогодні не повернувся, вдруге мене сюди не відправлять – чекатиму на нього. Виїду тільки 31-го увечері. Новий рік доведеться зустріти у дорозі.
– А літак?
– Квитків уже немає – свята! Тільки потягом.
– Ну що вдієш – робота є робота. Скинь мені в телеграм номер потяга та вагона.
Віктор поставив слухавку так швидко, що Олена оторопіла. Застигла з відкритим ротом, подумала: «І це все? Ніякого співчуття? Міг би хоч заспокоїти». Замислившись вона повернулася в готель. Байдуже «що вдієш» щипало очі.
Думки, одна похмуріша за іншу, все більше псували дівчині настрій: «А він так і не приїхав провести мене, коли я виїжджала до столиці, а зараз он, зовсім не засмутився, що я не приїду на Новий рік. Може, дуже зайнятий? Чи був за кермом? Адже я навіть не запитала, чи зручно йому розмовляти. Та ні, навряд. Він би сказав. А тут. Він розмовляв зі мною, як із сторонньою тіткою. Було цілком зрозуміло, що йому взагалі все одно, де я буду в новорічну ніч. Певне, є з ким зустріти. Не дарма, мені здавалося, що наші стосунки зайшли в глухий кут».
Вона зайшла у месенджер: останній раз Віктор був у мережі тоді, коли отримав її повідомлення з номером потяга. Прочитано. Жодного слова чи смайлика у відповідь. Дзвонити і щось питати було вище її сил, та й Олена страшенно не любила нав’язуватися. «Подумаю про це завтра», — сказала собі дівчина і вирішила ще раз переглянути документи, щоб краще підготуватися до переговорів.
Наступний дня пролетів дуже швидко, у месенджер вона зазирнула вже на вокзалі: тиша.
Як виявилося, в купе вона їхатиме одна. Людей у вагоні було зовсім мало. «Звичайно, напевно, тільки такі щасливиці як я, проводять у дорозі новорічну ніч, — подумала Олена, і одразу ж сама себе поправила: — Ну або ще божевільні романтики». Вона знала, що думки матеріальні, тому намагалася мислити позитивно, навіть коли на серці шкребуть кішки.
Застеливши ліжко, Олена налаштувалася обміркувати своє майбутнє життя. Потрібно було загадати правильне бажання, задати вектор на новий рік. Зберегти старе щастя чи замовити нове – вона не знала.
«Кого я обманюю? Час щасливих зустрічей закінчився ще у вересні. Ми почали рідше бачитися, Віктор дедалі частіше вибирає замість мене роботу. Скільки я натякала, що хочу бути з ним і чекаю від нього рішучих дій, а він робить вигляд, що не чує. Немов чекає, щоб я сама визначилася, залишитися чи піти. А тут ще й ця святкова ніч, як на замовлення. Надто вже спокійно Віктор відреагував на те, що проведе її без мене».
Олена мимоволі згадала, як весело та галасливо вони зустрічали попередній Новий рік. Із компанією друзів виїжджали за місто. Казковий ліс, ялинка у вогнях на вулиці. Вони зліпили сніговика, грали, як у дитинстві, у сніжки. Після вдалого свята почуття розгорілися ще яскравіше, Олена з нетерпінням чекала на кожну зустріч. А до осені між ними з’явилася якась невизначеність. Може, Олена його привласнила і дуже чекала пропозиції руки і серця? Пришвидчувала події? Чоловіки таке відчувають.
Наодинці з невеселими думками Олена зовсім забула, що до Нового року залишилося зовсім мало часу. Потяг прибув до Фастова. Вона дивилася на перон і дивувалась, що в такий час заходять нові пасажири.
Раптом двері купе відчинилися. Вона повернула голову і не повірила своїм очам: на порозі стояв припорошений снігом Віктор із маленькою ялинкою в руках. Зайшов, поставив її на столик, поплескав себе по куртці, обтрушуючи сніг:
— Який же Новий рік без ялинки та ігристого?
Олена отямилася і кинулася йому на шию. Дістаючи із сумки гарні келихи та улюблені трюфелі, Віктор розповів, що відразу після дзвінка вирішив будь-що потрапити в цей потяг і зустріти Новий рік з коханою. Дізнався розклад, і вирушив в бік столиці. А колечко він купив ще в листопаді, просто ніяк не міг наважитися зробити їй пропозицію!
Svitlana Sushko.
Фото ілюстративне.
