Що б не трапилося, вона говорила собі: все на краще, погане проходить. І це допомагає.
Він думав, що вона заплаче, а вона спокійно варила каву, акуратно нарізала сир і французький цибулевий хліб. Наповнювала гарячою кавою чашку, милувалася завитками ароматної пари, додавала вершки. Зробивши перший ковток, посміхнулася: чудово!
Він чекав лементу, нерозуміння, а вона з апетитом з’їла два бутерброда, помила посуд, помилувалася на себе в дзеркало і пішла на роботу. Перед тим, як зачинити двері, послала йому повітряний поцілунок. У передпокої залишився запах якихось квітів, ледве чутний і ніжний.
У той же вечір він згадав про неї: як вона там без нього, напевно нудьгує, сльози ллє.
А вона гуляла в меблевому салоні, розглядала столики і шафки, ловила себе на думці, як же чудово, коли не потрібно ні з ким радитися, поступатися чужій думці. Побачила затишну кухню кольору італійського горіха, закохалася і купила.
Він чекав: буде дзвонити і благати повернутися, але телефон мовчав.
А вона запросила до себе бездомного дворового кота, назвала Саймоном, відмила, вичистила, варила на бульйоні кашу. Кіт виявився чудовим співрозмовником, їв, що дають, спав на широкому підвіконні, а прокидаючись, дивився у вікно на світ з дванадцятого поверху великими зеленими очима. І ще він був рудим.
Напевно, вона відчуває себе покинутою, нещасною і самотньою, він був в цьому впевнений. А вона купила полотно, кисті і пішла в студію живопису. Завжди любила малювати, а тепер з’явився вільний час і насолода тим, що немає необхідності все кидати, бігти додому, готувати гарячу вечерю, чекати його повернення, можна розслабитися і спокійно працювати з фарбами.
Одного разу він зателефонував їй, але вона не відповіла. У духовці вже зазолотився, зарум’янився малиновий пиріг зі сметаною заливкою, потрібно було простежити, щоб не підгорів. Аромат ванільно-повітряного тіста що настоювалося у ніжній заливці, стікали соком ягід, заполонивши кухню. Саймон дегустував залишики сметани і мружився від задоволення. З хвилини на хвилину приїдуть близькі друзі, щоб подивитися її дебютну, правда ще незакінчений картину.
Через місяць, як і обіцяв, він приїхав за речами. Мабуть готується до зустрічі: свічки, випивка, відкрита сукня, подумки посміхався він. У квартирі було тихо, а в передпокої стояли сумки з його одягом. Ні свічок, ні випивки. Пахло яблуком і трохи травою: змінила парфуми, констатував він. У кухні все змінилося: нові меблі, затишно і зручно. У смаку їй не відмовиш. Вихідний день, де її носить, здивувався він.
А вона їхала за місто, в гості. На задньому сидінні машини лежали дві її перші роботи з задуманої серії про життя рудого кота: “Кіт на вікні” і “Кіт у селі”. Писала для душі, для себе, але друзі (сімейна пара) закохалися в ці милі картини і захотіли їх купити для свого заміського будинку. Вона вирішила просто подарувати. У планах було “Знайомство з чарівною висловухою шотландкою”, “Романтичне побачення на даху”, “Пікнік з російською блакитною” і багато іншого.
Поруч з нею, на передньому сидінні розташувався Саймон, великий і красивий, як дві краплі води схожий на плюшевого персонажа з картин. Руда шовковиста шерсть блищала на сонці. Він з цікавістю дивився у вікно на пробігають повз дерева і будиночки, але іноді обертався і питав поглядом: все добре?
– Все просто чудово, – відповідала вона.
І обоє щасливо усміхалися.
Автор: Gаnsefedern.
Фото ілюстративне.
