Бувають образливі подарунки.
Їх можуть подарувати випадково; не зі зла. Наприклад, крем від зморшок подарувати дамі і голосно при всіх сказати: «це вам від зморшок. А то ви якось постаріли сильно!».
Або чоловік сковорідку подарує. Він не хотів образити. Він уявляв, як ви на цій сковорідці в ошатному халатику смажите щось рум’яне для нього. І заманливо посміхаєтеся. І нахвалюєте його за дбайливість… Ось так чоловіки уявляють сковорідку.
А іноді образливий подарунок дарують спеціально. Вибирають з умислом і хихикають. Це особливий подарунок – образа. Його складно отримувати…
Саме так одній жінці подарували кокосовий горіх. На новий рік. На роботі був корпоратив, як зараз кажуть. Всім дарували подарунки; група енергійних співробітниць цим займалася. І кожному дістався подарунок від колективу. Санта діставав з мішка і дарував.
Всім дісталися нормальні, навіть хороші подарунки: чайник красивий, чохол для телефону зі стразами, навушники… А цій жінці, Вірі, дістався кокосовий горіх. Спеціально.
Віра була худенька, згорблена трішки немолода діва сорока трьох років. Трішки захоплена і романтична. Дуже добра, послужлива, тиха така. Над нею посміювалися. А тепер зовсім вирішили посміятися; подарували кокосовий горіх. Безглуздий, волохатий такий, абсолютно нікчемний.
І всі реготали, коли Віра цей горіх розгублено притиснула до себе. Ну, випили люди, ось і реготали до сліз. А найенергійніша дівчина сказала, регочучи, що тепер Вірі є про кого дбати…
Віра пішла додому зі своїм дивним подарунком. Подих у неї перехоплювало. Чомусь вона розплакалася гірко, як в дитинстві. Вона пішла зі свята; а вдома її ніхто не чекав.
Вона ні шматочка не з’їла, але ж вона і пиріг принесла, і торт спекла, і салат зробила; але не залишилася і не поїла. Вона йшла темною вулицею з кокосовим горіхом в руках і плакала гірко над своїм безглуздим життям.
А у дворі її будинку до неї підійшов чоловік з крайнього під’їзду. Привітався і запитав, що це у Віри в руках? Що це вона дбайливо притискає до себе?
Віра сумно сказала, що це – кокосовий горіх. Мабуть, це її вечеря. Тільки вона не знає, як його розбити. Дверима марно; в дитинстві так волоські горіхи кололи. А цей горіх дверима не розбити, напевно.
Сусід сказав, що залізними дверима можна спробувати. Вони міцні. А можна розбити цеглою; будівництво поруч! Ходімо, спробуємо цеглою!
Віра пішла з сусідом на будівництво – від відчаю і туги. Вони почали кидати цеглу в горіх. Темним вечером, взимку, на будівництві двоє дорослих людей кидали цеглину. Ага.
Але горіх НЕ розколовся! Хоча вони сильно кидали, поки Віра не потрапила цеглою по нозі сусідові. Віталій його звали, до речі.
Віталій закричав: «уй! Ой!», – як в дитинстві. А потім сказав, що на роботі у нього є інструмент і завтра він розколе цей горіх. Візьме і розколе! Там і подивимося, чи так він міцний! І не такі горіхи він розколював! Робота така!
Загалом, вони зайшли потім до Віталія, він сильно кульгав. І почали пиляти горіх ножівкою. Дуже захопились, навіть лаялися між собою, як в дитинстві. І стукали по горіху молотком. Дуже цікаво провели час!
А потім Віра зварила макарони, поки Віталій колов горіх. І сиром посипала. Вони поїли і знову зайнялися розбиванням кокоса. І веселилися, реготали, лаялися, розповідали історії з дитинства…
А потім зрозуміли, що створені одне для одного. Їм було дуже добре і весело вдвох. Класно! – як в дитинстві говорили.
І Новий рік вони разом зустрічали. І всі наступні нові року – теж. І завжди купували кокосовий горіх. На згадку про знайомство…
А з роботи Віра пішла. Знайшла іншу, вона почала весілля вести, вивчилася на тамаду. І різні корпоративні свята. На яких вона пильно стежить, щоб нікого не образили. Не залишили без уваги і без подарунка. І не образили кокосовим горіхом, наприклад…
Хоча важливо те, що всередині горіха, чи не так? А там можуть бути щастю, любові і достатку. Ось так.
Автор: Aнна Kір’янова.
Фото ілюстративне.
