Коли мені виповнилося 16 років, я дізналася від мами, що у мене є зведена сестра. Спочатку мене це розсердило: адже через цю дівчину нас покинув батько, коли мені було 3 роки! Я знала, що тато просто пішов з сім’ї до іншої жінки, але щоб прям він це зробив, бо мав уже там дитину – була не в курсі. З батьком мама більше не спілкувалася, та й у мене на нього була образа, тому я ніяк не відреагувала на цю новину, шукати сестру мені не хотілося.
Життя йшло своєю чергою: після інституту я вийшла заміж, і хоч дітей у мене немає, мене спіткала майже така сама доля, що й маму – чоловік пішов до іншої. Та ну його, я не надто й переймалась, бо наш шлюб був суцільною помилкою. Після розлучення я повернулася до мами і ми жили з нею, поки її не стало, мені на той час виповнилося вже 36 років. Проводити маму ніхто з родичів не приїхав – якось мало було з ними спілкування, тільки по інтернету і то дуже рідко. Я зрозуміла, що я абсолютно одна в цьому світі, тому дуже захотілося знайти сестру. У моїх подруг у всіх сім’ї, я не дуже їх цікавлю, тим паче, що я не маю чоловіка.
Знайти сестру не було складною справою: у нас рідкісне дівоче прізвище. Я знайшла її саме з цим прізвищем, потім з’ясувалося, що вона взагалі заміжньою не була! Зате має дочку восьми років, вона, як і її мама не цуралася одруженими чоловіками. Найцікавіше, що вона з дитиною живе в одному місті зі мною: від бабусі по батькові успадкувала квартиру, а батьки живуть далеко. Мене ще це трохи збентежило – це, ніби, теж моя бабуся була, тільки мені нічого не дісталося. Та й добре, у мене теж своя квартира є. Домовилися зустрітися, вона з донькою приїхала до мене.
Перше враження – дуже позитивне. Ми виявилися схожі з нею зовні, хоч і не копія. Чесно кажучи, просиділи до ночі, все не могли наговоритися, сестра з донькою залишилися у мене ночувати. Вона навіть вибачалася за нашого батька, що він так вчинив, але я їй сказала, що вона не винна, так вже доля склалася! Сестра виявилася цікавим співрозмовником, але щось мене весь час напружувало, вона часто скаржилася на все: на долю, на ситуацію у світі, на роботодавців, і в тому числі на батьків, з якими вона часто не знаходила спільної мови. Вони не розуміли її ставлення до життя, а вона – того що мама з татом тільки зайняті собою, їм нібито все одно до дочки і внучки.
Після цієї зустрічі полетіли щоденні дзвінки від сестри. Я одиначка і не звикла до нав’язливості, тим більше базікати даремно. Сестра ж мені стала надзвонювати в день по п’ять разів, навіть просто так:
— А що ти робиш? А які плани на вихідні? А давай зустрінемося, племінниця тебе побачити хоче!
Племінничка мені сподобалася, тиха дитина, я не могла відмовити. Ось тільки проблема – до себе сестра мене запросила лише одного разу, на чай з печивом, сказала, що готувати не любить, зате до мене вона летіла з донькою із задоволенням. А це значить, що мені треба було готувати вечерю, а потім вислуховувати її нескінченну балаканину і скарги, які повторювалися по п’ятому колу – все одне і те ж!
Та якби я тільки на це витрачалася! Вона почала просити у мене гроші в борг, а потім насилу віддавала. І тут були причини – мовляв, я самотня без дітей, можу і прожити спокійно без них, а вона ростить дитину, їй важко. Якщо спочатку її прохання виглядали як звичайне прохання про допомогу, то потім вони звучали як вимога! Я почала її уникати – не брала трубку або говорила, що зайнята. Вона ставала навпаки – настирливішою.
Ось тут я вже зрозуміла: нехай вона мені сестра, але її треба викреслити зі свого життя. І ось на сьогоднішній день у мене така дилема: моя ввічливість не дає мені різко припинити спілкування, але я відчуваю – вона ж мені чужа! Тим більше її настирливість перейшла вже всі можливі рамки пристойності. Аж якось лячно, чесно!
Я не маю досвіду спілкування з такими людьми. Як припинити усе те, що я сама так необачно почала?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
