Я росла в повній і, як мені здавалося, міцній родині. Мама не працювала, займаючись господарством та мною з братом, а тато приділяв багато часу роботі. Так живе багато хто, тому для мене не було в цьому нічого дивного. Ми разом їздили у відпустки, проводили вихідні у бабусь, ходили до кіно.
Сварок між батьками я не пам’ятаю, але зараз думаю, що вони були частенько, просто від нас, дітей це дуже вміло приховували. При нас батьки навіть голос один на одного не піднімали. А якщо тато був іноді похмуріший, ніж зазвичай, то я не пов’язувала це з проблемами в сім’ї.
Звістка про розлучення батьків розлетілася, коли я вже три роки була одружена. Брат того року закінчив своє училище і поїхав служити, став офіцером. Я ж одразу після маминого дзвінка кинулась до неї, щоб заспокоїти, підтримати та з’ясувати, що в них там сталося.
На заспокоєння довелося витратити кілька годин, перш ніж я змогла добитися від мами зв’язного оповідання, що сталося. З її слів виходило, що нічого не віщувало такого результату. Буцімто батько на рівному місці влаштував демарш, а потім зібрав речі, на порозі заявив, що подає на розлучення, після чого зник у невідомому напрямку.
Думки в голові клубочилися різні, я чомусь вирішила, що батько пішов до іншої жінки. Ну не могла ж людина просто так зруйнувати шлюб, який тривав уже двадцять п’ять років! Заспокоївши маму і уклавши її спати я стала дзвонити батькові.
– Доню, я просто втомився. Твоя мама – дуже важка людина, мені з нею важко. Я дотерпів до того моменту, коли ви з братом встанете на ноги, а тепер я хочу пожити для себе, це все, що тато відповів мені на всі мої запитання.
Таке виправдання не видалося мені переконливим. Двадцять п’ять років терпіти, а потім за одну мить все порвати – це якось надто фантастично звучить. Вони навіть не сварилися, думала тоді я.
Питання ще в тому, на що мама тепер житиме. До пенсії далеко, а вона ніколи на моїй пам’яті не працювала. Виходить, що батько кинув її напризволяще. Хто візьме на роботу жінку без досвіду, у віці п’ятдесяти років?
Батькові я тоді наговорила дуже багато різких слів, а він тільки сумно сказав, що сподівається, що я колись зможу його вчинок зрозуміти. І я зрозуміла, причому на це навіть не знадобилося дуже багато часу.
Почалося все зі щоденних маминих дзвінків. Їй було сумно та самотньо, вона вимагала до себе уваги. Я її з одного боку розуміла, важко ось так втратити опору під ногами. Думала, що через кілька місяців вона зможе відволіктися. перейти, переосмислити ситуацію, але ні через два, ні через три місяці нічого не змінилося.
Мама дзвонила мені в обід і ввечері. В обід довго розмовляти не виходило, адже я на роботі, а ввечері доводилося якось маневрувати між домашніми справами та маминими скигленням та скаргами, які лилися безперервним потоком. Весь вечір я проводила зі слухавкою біля вуха, на чоловіка часу майже не залишалося. Кожен день.
Були з її боку і претензії щодо забезпечення. Ми зателефонували з братом і вирішили скидатися, щоб мама могла нормально жити. Але багато грошей у нас не виходило – брат тільки вийшов на службу, та й у мене хоч зарплата нормальна, але й про свою сім’ю забувати мені не варто. Благородний жест зробив батько – він залишив за мамою квартиру, яка взагалі за документами його, і погодився оплачувати повністю комуналку. Від мене були потрібні лише показники лічильників, бо між собою батьки взагалі не контактували.
На місяць виходило, що ми з братом виділяли приблизно по сім тисяч кожен на маму. Тобто на життя, при вже сплаченій комуналці, вона мала близько чотирнадцять тисяч. У нашому місті на ці гроші можна жити місяць. Але мамі постійно не вистачало.
– Ну то й що, що я тепер самотня? Це ж не означає, що я маю на себе рукою махнути! – гордо закидала голову мама після походу в салон краси, на який витратила п’ять тисяч.
– Так, я розлучена, але мені тепер у халаті ходити треба? – обурено дивилася вона на мене, коли похвалилася новою кофтиною та пальтом, на які витратила вісім тисяч. Хоча шафа в неї ломилася від речей і до цього.
– На їжі економити – остання справа! – фиркала мама, коли я вражено розглядала вміст її холодильника. Там і буженина, і фрукти, і солодощі, і м’ясо. Ми з чоловіком собі таке щодня дозволити не можемо.
Зрозуміло, з таким розмахом мама вилазить за межі відведеного бюджету, а потім плачеться, що в неї скінчилися гроші. Тягнути її потреби – дуже витратна справа. Чоловік уже всіляко демонструє невдоволення.
До того ж з’ясувалося, що мама абсолютно несамостійна. Зламався душ – нехай зять приїде. А він у відрядженні. Кажу, виклич сантехніка, а мама починає, а давай ти сама подзвониш, а приїдь, коли він лагодитиме, а то мені ніяково. І так у всьому. Вона навіть не знала, де лічильники на воду стоять, цим раніше тато займався.
Я вже не витримала і постаралася спокійно пояснити мамі, що її занадто багато в моєму житті. У мене є чоловік, свої потреби та турботи, але я маю все кинути і займатися виключно її справами та проблемами. Брат далеко, його не дістати, щоб він приїхав і танцював навколо мами.
– Так я й знала, що залишусь зовсім одна. Нікому не потрібна – чоловік покинув, діти відвернулися, хоч плач, всім начхати, – почала знайому пісню мама. Її вона співала щоразу, коли я не бігла чимдуж займатися її проблемами. Я тримаюсь із останніх сил.
Нещодавно був день народження тата, на який він мене запросив, а я подумала та погодилася. Я давно вже не звинувачую його в розлученні. Багато чого сталося, через що мені довелося подивитись інакше на їх із мамою шлюб.
Під час застілля ми змогли з татом вибрати момент і поговорити наодинці. Виявилося, що така поведінка мами, від якої мене вже тіпає, це нормально. Тут розлучення жодної ролі не зіграло, вона завжди була такою, тільки нам це не показували. Всі ці переваги лилися на батька.
А він усе це нон-стоп терпів чверть століття, поки ми з братом не подорослішали і міцно встали на свої ноги. Терпіння у нього залізне, звичайно, мені таке й не снилося. Ще й рік не минув з моменту їхнього розлучення, а мама мені вже всю голову заморочила своїми проханнями, вимогами, докорами та примхами.
Не знаю, як далі поводитися з мамою. Вона як пилосос, що витягує гроші, час, сили та нерви. Через неї мій шлюб уже почав давати нахил, чоловікові, звісно, не подобається те, що відбувається, вимагає, щоб я припинила витрачати стільки ресурсів на тещу. Але й кинути маму напризволяще мені не дає совість. Поки що я балансую на цій тонкій грані, але скоро доведеться приймати рішення, а я не знаю, яке.
Фото ілюстративне.
