Мама Віталія сама мало що розуміла.
– Каже, що Велес пропав, шукає його по всьому місту і області.
Велес, це пес сина. Породи німецька вівчарка.
Ось і всі пояснення, що вона могла розповісти. Сама була засмучена, хоча вибір сина не дуже схвалювала. Однак син дорослий, самостійний і вона ні словом, ні натяком своєї думки йому не висловлювала.
Була рада, що син щасливий. А там час покаже, можливо і помиляється материнське серце, а може це просто ревнощі. Але зараз мама нічого не розуміла. Син не показувався, обіцяв заїхати, ось і чекала терпляче, наліпила заздалегідь його улюблених домашніх пельменів.
Віталік заїхав через чотири дні. Змарнілий, втомлений. Домашній обід і материнська турбота зробили свою справу. Сам розмову почав.
– Ти не ображайся, мам. Часу у мене зовсім не було, перевіряв всі притулки, все лікарні. Ось зачіпка з’явилася, шукаю безхатька одного. Кажуть, бачили його з собакою, схожою на Велеса. Тільки він два дні вже не з’являється у своїй компанії.
– Сину, а як же так? Він же в тебе розумник і команди всі знає. Та й це не привід все ж весілля скасовувати. Стільки грошей вкладено, і Олеся напевно засмучена.
– Олеся повернулася до свого гуртожитку, весілля не буде. Посварилися ми сильно. Уже й не знаю, вийде все повернути чи ні.
І справа навіть не в тому, що вона Велеса випустила. Я в цьому сам винен, не потрібно було їй довіряти з ним гуляти. Зазвичай, коли я в район їду, сусідський хлопчина з Велесом гуляє. У нас договір з ним. Я доплачую, він старшокласник, гроші не зайві, а Велес його визнає. Але Олеся сказала, що нема чого гроші витрачати, все одно вона вже переїхала до мене. І знав же, що немає у них контакту! Не любить вона його. А довірив.
Подзвонила мені і між іншим сказала, що Велес втік, вирвавши поводок. Я попросив терміново оголошення розвісити по району. Але тільки два і побачив за всі пошуки – на нашому під’їзді і біля сусідського магазину. Ніколи їй було, каже. Прибарання затіяла до весілля, все прочистила, промила і задоволена – дивись, каже, зате як стало чисто, ніякої шерсті і запаху! І знаєш, вона навіть чашку і підстилку його на смітник віднесла. Я ще не приїхав, а вона…
Сліз на очах сина мати не бачила давно. Навіть і не пам’ятає, коли плакав востаннє. А тут дорослий чоловік майже, сидить і сліз не може стримати. Велес з ним вже чотири роки.
Сам вигодував і виховав.
Знайшов Віталій того безхатька. Безхатько, місцевим випивакою виявився, тільки з вигляду неохайний. Припер до стінки, грошей пообіцяв, той і зізнався, що був пес, тільки він його сестрі в село відвіз. Та давно хотіла охоронця хорошого в господарство.
– Собаці твоєму добре тепер, будка тепла, ланцюг довгий, м’ясом годувати будуть. Як я і обіцяв твоїй дружині. Повернути треба, кажеш? Ні, не можу, зі мною ж сестричка вже плящиною розрахувалася, а ми її вже і видудлили. Як і грошики від твоєї дружини. Самі не знаєте, що хочете. Те забери, то віддай.
Насилу докопався до правди і до адреси Віталій.
Справедливості заради, слід сказати, що нова господиня не чинила перешкод. З радістю віддала Велеса. Він всі дні до їжі не доторкнувся, шкода їй пса було, розуміла що не жилець. А як їх зустріч з Віталієм побачила, то і розплакалася. Ожив пес!
Олеся намагалася щось пояснити, що хотіла як краще, навіть до мами Віталія приїжджала. Та хто її тепер слухати то буде? Спільні знайомі і вітатися з нею перестали.
Автор: Тетяна Бpо.
Фото ілюстративне.
