Коли Сергій приніс додому пишний рожевий букет, його дружина дуже зраділа. Хто не любить троянди?
– Це тобі, Світланко, – сказав чоловік, цілуючи дружину в щічку.
Вихопивши квіти з руки чоловіка, дружина побігла на кухню, щоб засунути їх у вазу, яка стояла там на підвіконні, але тут раптом з букета вискочила невелика картка. Дружина підняла її з підлоги і прочитала:
«Красуні Марині. В знак любові і вірності ».
– Приїхали! – вирвалося з дружини. – Я, звичайно, теж красуня, але звуть мене точно не Марина!
– Що? – не зрозумів чоловік.
Обличчя дружини тут же змінилося.
– Квіточки-то мабуть коханці купив, а вона не взяла, так ти їх мені вирішив всучити? – проскрипіла вона зубами.
– Та що ти таке кажеш? – зніяковів чоловік. – Якій ще коханці?
– Ось цій самій, – тицьнула карткою в ніс чоловікові ображена до глибини душі жінка.
– Та не знаю я ніяку Марину! – ошелешено відповів чоловік, прочитавши ім’я на картці.
– Ага, не знаєш, а красунею називаєш і квіточки даруєш!
– Та не дарую я їй ніякі квіточки! – вигукнув чоловік.
– Не бере? Тому і не даруєш?
– Ой, ну не знаю я звідки вона взялася! ..
– Ця красуня Марина?
– Та не Марина! А картка ця, щоб її!
– Ну звичайно! Так я тобі і повірила!
Дружина хотіла вже кинути прекрасні квіти, але тут з букета вискочила ще одна картка:
«Коханій Світланка від Павла»
– Від якого такого Павла? – втупився на дружину Сергій.
– Що? – дружина мало не впала. – Ти ж мене ще й ревнуєш?
– Я питаю, що у тебе з цим Павликом? – заревів чоловік.
– Та не знаю я ніякого Павлика! – схлипнула дружина.
– Не знаєш? А букети від нього маєш?
– Так ти ж сам мені цей віник приніс! – нагадала дружина.
– Ой, але ж точно, – схаменувся чоловік. – А знаєш що, дай сюди цей віник, і я з ним декуди піду.
– В баню? – усміхнулася дружина.
– Ні, – похитав головою чоловік. – У той квітковий магазин, в якому я його купив.
– Точно! – зраділа вірній думці дружина. – І я з тобою. Мені також цікаво!
У квітковому магазині знаходилося двоє чоловіків і двоє жінок, а за прилавком стояла одна абсолютно розгублена продавщиця.
– Ну як же так розуміти? – волав один з покупців, розмахуючи перед носом продавщиці букетом і підписаної карткою. – Я купив у вас букет для дружини, яку, до речі, звуть Олена.
– Так, Олена, – кивнула жінка з-за його плеча, на підтвердження.
– А ви підсунули букет для якоїсь Наташі! – продовжив обурюватися покупець. – Так у нас через вашу недбалість, трохи розлучення не відбулось! Ось, бачите? – тут він продемонстрував гарну таку гулю на голові, що з’явилася явно зовсім нещодавно.
– А мені ви продали квіти з карткою для якогось «Мого милого друга»! – вигукнув другий покупець, розмахуючи своїм букетом. – А у нас сьогодні, між іншим, річниця весілля намічалася! Мало того, що свято зіпсоване, так ще довелося доводити дружині, що я не маю ніякого “милого друга”!
Дівчина за вітриною стояла і розгублено кліпала очима.
І раптом з побутової кімнатки, що ховалася за квіткової вітриною, вийшла маленька дівчинка, років шести-семи. Личко її було все заплакане і дитині було мабуть не добре.
– Мамочко, прости! – розридалася вона тут же. – Мамочко, прости!
– Що з тобою, Вірочка? – підскочила продавчиня, миттєво забувши про покупців.
– Прости! – завела своєї дівчинка.
Покупці стояли в повній розгубленості.
– За що? За що тебе пробачити, доню? – мама сіла на підлогу перед малою.
– Це я грала, – зізналася донька. – Я грала «в подарунки» Я заховала оті картиночки у букетики.
– Ти? – здивувалася мама.
– Ну ось все і з’ясувалося, – полегшено видихнув Сергій, виводячи свою дружину з квіткового магазину.
– Нам з тобою ще пощастило, – посміхнулася дружина. – Не встигли дійти до крайньої точки. Але ж і ми б могли.
– Ось, це знову тобі, Світланка! – простягнув чоловік той же букет дружині, викидаючи в урну картки з чужими іменами.
Як то кажуть, все може виявитися не тим,. чим здається, якщо, звичайно, як слід розібратися.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
